Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

Цей обов’язковий ментальний світ режиму було нав’язано громадянам СРСР, і він розколов їхню свідомість, наслідком чого стало явище, відоме як «подвійна свідомість» — те, що Джордж Орвел назвав «двоєдумністю» (doublethink). Подвійна свідомість відокремлювала ідеологічні конструкції режиму від нормальних моделей сприйняття та моральних суджень кожної людини, що давало змогу кожному в потрібних ситуаціях автоматично діяти згідно зі своєю ідеологічною роллю й водночас в решті аспектів чітко усвідомлювати реальність.

У багатьох випадках це роздвоєння особистості призводило до ототожнення себе з нав’язаною роллю. «Призвичаївшись за довгий час до своєї ролі, — писав Чеслав Мілош, — людина так зростається з нею, що вже не здатна відокремити своє справжнє “я” від удаваного... Ототожнення себе з роллю, яку доводиться грати, приносить полегшення й дає змогу перепочити від постійної пильності. Належні рефлекси в належний момент стають справді автоматичними».

Були й такі (особливо серед посадовців, які мали справу з іноземцями), що цинічно ставилися до офіційної версії реальності й у постійному вимушеному лицемірстві знаходили джерело певного внутрішнього задоволення. «Називати щось білим, вважаючи його чорним, — писав Мілош, — посміхатися в душі, залишаючись зовні серйозним, ненавидіти, демонструючи любов, знати, удаючи, що не знаєш, і в такий спосіб виставляти супротивника дурнем (навіть коли він робить те саме) — все це спонукало цінувати власну хитрість понад усе».

Нерідко радянські громадяни просто звільняли себе від відповідальності за свої публічні висловлювання й намагалися зберегти простір інтелектуальної свободи у власній голові. Коли Сергій Замазчиков, комсомольський лідер із латвійської Юрмали, вранці дивився на себе в дзеркало, він розумів, що бачить єдину в світі людину, з якою може безпечно спілкуватися. Протягом дня він дивився на інші обличчя — в міськкомі партії, в ЦК комсомолу Латвії, в ЦК Комуністичної партії Латвії, але ці обличчя були лише трохи кращими за маски. Він припускав, що за ними приховувалися цілком запрограмовані погляди, але переконатися в цьому не було можливості. Зрештою, коли він був разом зі своїми партійними колегами, його обличчя теж було маскою.