«Під Украйни єднаймось прапор!». Вибрані твори
- Автор: Франко Иван Яковлевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-966-424-094-6
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - ««Під Украйни єднаймось прапор!». Вибрані твори». Краткое содержание книги:
До видання включено вибрані вірші, поеми, епічні та драматичні твори видатного літератора, що виносяться на обов’язкове та самостійне вивчення за програмою 12-річної загальноосвітньої школи з української літератури.
Перейти на страницу:
9
Серед болю в постелі підводиться цар,
І побожно цілує чудовний той дар,
І в тріскучий огонь із пахучих полін
Чудодійний горіх бистро кидає він.
І здалось, що вже біль не так люто палив,
Мовби в збурену кров охолоди налив.
Прояснів його ум, серце збулось химер,
А в опівніч саму Олександер умер.
Поеми
Іван Вишенський
Присвячую А. Кримському
І
Мов зелена піраміда
на хвилястім синім полі,
на рівнині лазуровій
велетенський ізмарагд, —
так облита дивним морем,
під безхмарим, теплим небом
зноситься, шумить, пишаєсь,
спить Афонськая гора.[9]
Спить? Та ні! Природа-мати
ненастанно тут працює,
ненастанно строїть, бавить
ту пестієчку свою.
Унизу, де з хвиль кипучих
гранітові сірі скали
гордо, просто вгору пнуться —
стіни, колоси, стовпи, —
там внизу музика дика
невгаває на хвилину,
б’ються хвилі о каміння,
бризка піни срібний вал.
А вверху хребти гірськії,
віковим покриті лісом,
вічну, тиху пісню грають
у задумі без кінця.
Та, проте, гора дрімає;
день і ніч пливе над нею
мов рожева легка хмара,
крику, гомону не чуть.
Хоч повзуть тут скрізь по горах
стежечки, немов гадюки,
то, проте, не оживляє
їх розмова, спів, ні сміх.
Хоч розсипані по горах,
по лісах, ярах і скелях,
по полянах пречудових
і оселі, і хатки, —
то, проте, тиша глибока
заляга на тих оселях
і лежить печать мовчання
на сотках старечих уст.
Скрізь тиша і скрізь мовчання,
сірий одяг, хід повільний,
і худі, понурі лиця,
непритомний, сонний вид.
Тричі лиш на день по горах
пролунає голос дзвонів,
мов проквилить над горою
стадо дивних лебедят.
Плачуть жалібно ті дзвони,
мов нарікання, докори
на людей, що замертвили
пречудовий сей куток.
Що гніздо думок високих,
школу поривів геройських,
пристань для орлів змінили
на сумну тюрму для душ.
ІІ
На Афоні дзвони дзвонять
у неділю по вечерні;
починає Прот великий,
окликаєсь Ватопед.
Далі зойкнув Есфігмену,
загудів Ксеропотаму,
там Зографу, далі Павлю,
розгудівся Іверон.
Покотилися по горах
ті ридання металеві,
окликаєсь кожда скеля,
кождий яр і кождий скит.
І вторують їм зітхання,
і худі хрестяться руки,
і несеться тихий шепіт:
«Cо святими упокой!»
Ті ридання металеві —
знак, що хтось розстався з світом, —
тут нікого не тривожать:
се щоденна новина.
Чи то скитник вмер у скиті
так, як жив, — самотній, тихий, —
і про смерть його дізнались
аж у кілька день пізніш —
тим дізнались, що покійник
не явився в монастир свій,
не приніс свою роботу,
бобу пригорщі не взяв?
Чи то вмер чернець у кельї,
пишучи святую книгу,
мінею, та кіноваром
в’язні титли красячи?
вернуться
9
Афон — східний виступ Халкідонського півострова в Егейському морі. Висота 1935 м над рівнем моря. Візантійський імператор Констянтин Погонат (правив у 668–685) віддав Афон у виключне володіння монахам. У VІІІ ст. грецькі самітники (анахорети) створили на Афоні т. зв. чернечу республіку. Перший монастир тут був заснований у 962–963 рр. греком Афанасієм. З часом на Афоні виникло бл. 20-ти укріплених чоловічих монастирів, і він став відігравати роль великого релігійного центру православної церкви.
Перейти на страницу: