Глибинний шлях

Черепашкін помовчав, потім гостро глянув на Томазяна, на мене і, не поспішаючи, бундючно відказав:

— Я солдат, розвідник. Ваш ворог. Більше — жодного слова.

Він замовк і, втупивши погляд кудись у далечінь, не відповідав ні на одне запитання.

Це був впертий ворог. Хоч його й перемогли, та він не просив помилування. Відчувалося, що його все життя виховували для ударів з-за рогу. Він був здатний на все. Він розумів, що порятунку йому нема, і сприймав це зовні цілком спокійно.

— Може, ви все ж таки дасте деякі пояснення? — спитав Томазян. — Принаймні скажете ваше справжнє прізвище, рік народження?

Черепашкін мовчав.

— Як ви познайомились з Догадовим? Чому переслідували професора Довгалюка?

Арештований не відповідав. Він сидів, випроставшись на стільці, і байдуже дивився у стіну.

Томазян зрозумів, що зараз від людини, що переховувалася під прізвищем Черепашкіна, нічого не доб’ється. Він покликав вартового і наказав вивести арештованого.

Шпигуна вивели, щоб негайно відправити до Іркутська, а звідти — в Москву, в розпорядження вищих слідчих органів.

— З ним матимемо багато мороки, — промовив Томазян, дивлячись йому вслід.

Потім дав наказ про посилення охорони на окремих дільницях тунелю, переглянув інструкції вартовим і перевів усі служби із звичайного воєнного стану на суворий воєнний стан, що фактично дорівнювався стану облоги.

Після цього він збирався виїхати до Іркутська.

Поїзди у сповненому повітрям тунелі вже йшли регулярно, але швидкість їх не перебільшувала двохсот кілометрів на годину. Пропускна спроможність тунелю надзвичайно впала.

Щоб негайно дістатися до Іркутська, начальник охорони замовив літак. Я приєднався до Томазяна.

Прилетівши до Іркутська, ми дізналися, що наступного ранку передбачається відновити нормальний рух поїздів у тунелі. Під нормальним рухом малася на увазі швидкість електропоїздів, не менша тисячі кілометрів на годину. В управлінні Томазян доповів Саклатвалі про становище в східній зоні, про арешт Черепашкіна та про заходи, вжиті для посилення охорони тунелю. Я був при цьому і одночасно довідався від Саклатвали про одержання телеграми із Ставки Верховного Головнокомандуючого, в якій повідомлялося, що інженера Макаренка залишено при Ставці на невизначений час, а також пропонувалося негайно відкомандирувати в розпорядження Ставки інженера Самборського.

Вранці з тунелю сповістили, що викачування повітря закінчено і електропоїзди вже йдуть з повною швидкістю.

Того самого ранку мене викликав до радіотелефону Черняк. Він наказував негайно прибути в Москву для виконання нового важливого доручення. Розмова наша була коротка, я нічого не міг розповісти, лише вислухав наказ і відповів лаконічно: “Єсть негайно прибути!”