Божі воїни
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #2
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 966-365-101-6
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Божі воїни». Краткое содержание книги:
«Божі воїни» — друга книга трилогії про Рейневана, продовження роману «Вежа блазнів».
Спекотного літа 1427 запах крові стояв у Празі. Папська булла перетворилася на вогонь та меч для гуситів, які, назвавши себе божими вошами, стали на криваву стежку війни. Релігійна війна в центрі Європи залишає по собі згарища й купи трупів. І звісно, не обминає Рейневана, сміливого воїна, але безталанного коханця. Майстер потрапляти в халепи та скрутні ситуації, Рейневан все-таки виходить сухим з води — волею провидіння та завдяки допомозі товаришів. Разом із Божими воїнами він веде боротьбу за істинну віру, мститься за кривди та несправедливість. І нарешті знаходить справжнє кохання…
- І це було підтверджено клятвою на розп’ятті? Воістину, небеса терплячі.
- І без розп’яття, — фиркнула вона, — сенсаційним повідомленням Вейраха повірили би. Адже репутація Рейнмара де Беляу в Шльонську вже склалася. Йому вже траплялося застосовувати чари з метою підкорення жінок… Досить згадати аферу з Аделею де Стерча… Ти трохи зблід, як я помітила. Зі страху?
— Ні. Не зі страху.
— Так я й думала. Повертаючись до суті: свідчення раубрітера ніхто не піддав сумніву. Нікого ніщо не змусило замислитися. Крім мене.
— Он як?
— Вейрах клявся, що викрадено було тільки одну панну, а саме Біберштейнівну. Тільки її. Друга панна залишилася біля скарбничка, їй наказали передати вимогу про викуп… Ти маєш щось додати?
— Не маю.
- І тебе нічого в цій історії не дивує?
— Нічого.
— Навіть те, що погоня не знайшла другої панни, Ютти де Апольда? Що наступного дня обидві панни повернулися у Штольц? Обидві разом, хоча, якщо вірити Вейрахові, одну протягом доби викрадали двічі, а другу — ні разу. Навіть це тебе не дивує?
— Навіть це.
— Ти не можеш бути аж настільки стійким відносно здивування, — вона раптом викривила губи, а в її синіх очах загорівся гнів. — А отже, ти насміхаєшся наді мною.
— Ти ображаєш мене, пані, такою підозрою. Або, що більш імовірно, бавишся мною.
— Як було з паннами, ти сам знаєш найкраще, з перших рук. Ти був там, не заперечиш, брав участь у нападі. Свідчення Вейраха вказують на тебе як на батька дитини Катажини Біберштайн, та ти й сам цього не заперечуєш, здається, лише натякаєш, що зближення відбулося за згодою. Що здається дивним, ба взагалі неправдоподібним… Але й не виключеним… Ти то бліднеш, то червонієш, хлопче. Це схиляє до роздумів.
— Звичайно, — вибухнув він. — Не може не схиляти. Мене апріорі визнали винним. Я ґвалтівник, це було вирішено на підставі свідчень такої вірогідної особи, як Ноткер Вейрах, розбійник і бандит. Як ката і кривдника доньки Біберштайн накаже мене стратити. Не давши мені, звичайно ж, можливості захищатися. А що я, коли мене тягтимуть на страту, буду то бліднути, то червоніти? Лементувати, що я невинний? Усі ґвалтівники так лементують. Але хто би їм вірив?
— Твоє обурення таке священне й щире, що я тобі майже вірю.
— Майже?
— Майже.
Вона погнала кобилу, виїхала наперед. Почекала на нього. Дивлячись на нього з усмішкою, якої він не міг розкусити.
— Перед нами Фаульбрюк, — вона показала на дзвіницю костелу, що стирчала понад лісом. Я хочу їсти. І пити. Тобі теж, Рейнмаре, не варто гребувати питтям, carpe diem[181], хлопче, carpe diem, хтозна, що принесе завтрашній день. А отже… Поїдемо на гоп, як звик був казати, коли був живий, мій родич, краківський єпископ Завіша з Курозвенк. Ти дивуєшся? Я, маєш знати, з великопольських Топорчиків, а Топорчики з Ружицями споріднені. Пришпор коня, лицарику. Їдемо на гоп!
У рішучих рухах Зеленої Дами, у тому, як вона тримала голову, гордовито, але водночас природно, а особливо в тому, як вона пила, граційно й вільно вихиляючи кубок за кубком, — у цьому всьому і справді було щось, що викликало спогад про Завішу з Курозвенк. Стосовно ж родинних зв’язків, то Зелена Дама могла — Рейневан мав деякі підозри — просто-напросто фантазувати. Топорчик на гербі мали в Польщі добрих п’ятсот родин, і всі, як воно в Польщі є, вміли доводити найрізноманітніші родинні зв’язки. Спорідненість з краківським єпископом блідла порівняно із заявами деяких родів про родинні зв’язки з королем Артуром, царем Соломоном і царем Пріамом. Однак, дивлячись на Зелену Даму, Рейневан не міг позбутися асоціацій з особою Завіші, уже легендарного єпископа-гуляки. А за цим ішли інші асоціації. Адже єпископ загинув унаслідок порочної хіті: його побив батько, доньку якого він намагався зневолити. А душу розпусника чорти віднесли просто до пекла, дикими голосами, що чули багато людей, волаючи: “їдемо на гоп!”.
181
“Лови день” (лат.), тобто “не марнуй часу, насолоджуйся сьогоднішнім днем” (Горацій, “Оди”, І, 11, 8).