Втрачений символ [The Lost Symbol - uk]

Якось він відкрив для себе твори Алістера Кроулі — проникливого й далекоглядного містика початку двадцятого сторіччя, якого церква затаврувала як «найлихішу людину з тих, що коли-небудь жили». Великі уми завжди вселяють страх в уми посередні. Андрос довідався про силу ритуалів та заклинань. Він дізнався: священні слова, коли їх правильно промовити, ставали ключами, що відчиняли брами до інших світів. «За нашим всесвітом є темний всесвіт, з якого я черпатиму свою силу». І хоча Андрос прагнув якомога скоріше набути цієї сили, він знав, що перед цим йому слід дотриматися певних правил та виконати деякі завдання.

«Стань святим, — написав Кроулі. — Зроби себе священним».

Колись древній ритуал «священнодійства» був звичаєвим законом багатьох країн. Від давніх юдеїв, що спалювали пожертви в храмі, до індіанців майя, що обезголовлювали людей на вершечках пірамід Чічен-Іца, і до Христа, який приніс себе у жертву на хресті, древні люди добре розуміли потребу Бога в пожертвах. Офірування було древнім ритуалом, через який люди забезпечували собі прихильність богів і робили себе священними.

Sacra — священний.

Face — робити.

Sacrifice — жертвувати.

І хоча від ритуалу жертвоприношення відмовилися багато сторіч тому, його вплив і сила лишилися. Купка сучасних містиків, включно з Алістером Кроулі, і досі практикували це мистецтво, удосконалюючи його з часом, і перетворювали себе на дещо більше. Андрос запрагнув трансформувати себе так само, як це зробили вони. Однак він знав, що для цього йому доведеться пройти по небезпечному містку.

Кров — ось те єдине, що розділяє світло і темряву.

Якось уночі у вікно в туалеті до помешкання Андроса залетіла ворона. Він дивився, як птах тріпотів крилами й метався туди-сюди, а потім принишк, неначе змирився зі своєю неспроможністю вирватися на волю. Андрос уже знав достатньо багато, щоб розпізнати цю прикмету. «Мене кличуть вперед».

Затиснувши птаха у руці, він став перед саморобним олтарем у своїй кухні і виголосив заклинання, яке вивчив напам'ять.

«Камія, Еоміах, Макбал, Емої, Зазеан... найсвятішими іменами ангелів з Книги Ассамаян заклинаю тебе допомогти мені в цьому дійстві силою Єдиного Істинного Бога».

Тоді Андрос опустив ніж і обережно проколов велику вену на правому крилі переляканого птаха. Ворона спливала кров'ю, а він дивився на потічок червоної рідини, що стікав у спеціально підставлену металеву чашку, як раптом відчув у повітрі несподіваний холод. Але таки продовжив ритуал.

«Всемогутні Адонаї, Ашаї, Елохім, Елохі, Еліон, Ашер, Ехейє, Шадаї... прийдіть мені на допомогу, щоб оця кров мала силу та дієвість у всьому, що я побажаю, і у всьому, що я вимагатиму».

Тієї ночі йому снилися птахи... гігантський фенікс, що піднімався з палаючого вогню. Наступного ранку Андрос прокинувся з силою та енергією, яких не відчував з дитинства. Він пішов у парк на пробіжку і біг швидше й далі, аніж будь-коли. Втомившись, він зупинився і незчисленну кількість разів віджався та присів. До нього повернулася сила.