У чорних лицарів
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #2
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: Харківська книжкова фабрика ім. Фрунзе "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «У чорних лицарів». Краткое содержание книги:
У чорних лицарів - друга книга роману. В ній розповідається про дальшу долю розвідника Григорія Гончаренка.
У повоєнний час Григорій потрапляє в дуже складні обставини, але завжди діє винахідливо, самовіддано, сміливо, як і належить радянській людині.
Пригодницький роман У чорних лицарів читається з неослабною увагою, глибоко хвилює, викликає у читача щиру любов до чесних людей, гарячу ненависть до ворогів миру і прогресу на землі.
"Адела?"-запитала себе Агнеса і тут-таки відповіла собі: "Так!" Безперечно, це її давній ворог, Адела, від якої вона зазнала стільки штурханів, коли прибилася до кочового табору. Правда, стара циганка дуже змінилася: її ще більше висушили і зігнули роки, обличчя потворять хворі очі і сила нових зморщок, рот запав, від чого підборіддя випнулось вперед, а саме обличчя ніби покоротшало. Але ці зміни викликали сумнів лише в першу мить. З-під них проступали добре знайомі риси, викарбовані в пам'яті назавжди.
Мимоволі Агнеса відсторонилася і озирнулася навколо, немов шукала захисту. Та Адела, яка не впізнала в цій красивій, гарно вбраній сеньйорі своєї колишньої попихачки - Марії, зрозуміла її жест по-своєму.
- Молодість і краса гидують старістю, а багатство бідністю. Але краса в'яне, гроші спливають, сеньйоро! Не гонорися! Щастя можна прихилити і відхилити, наговорити і відговорити...
Останні слова стара циганка вимовила з погрозою і, схопивши Агнесину руку, повернула її долонею вгору і швидко почала приказувати:
- Знак на руці мічений, за тобою лічений. Повернеш його направо, буде доля ласкава. А наліво повернути - своє щастя обминути. Як стоїть залишати, манівцями блукати...
Адела міцно тримала пальці Агнеси своєю кістлявою холодною рукою, продовжуючи бубоніти добре завчену примовку, відому Агнесі ще з дитинства. Зараз давній спогад сколихнув в її душі давно забуті почуття, пробудив непереможне бажання ще раз побувати в таборі, опинитися в середовищі рідних по крові людей.
- Поворожиш мені в таборі. Де ж ви нап'яли свої намети?
Адела без подиву зустріла цю пропозицію. За довге своє життя вона звикла до незбагненних для неї примх багатих сеньйор і сеньйорів.
- Он там, - махнула вона рукою, вказуючи кудись на захід від міста.
- Тоді почекай на мене тут, на розі цього будинку. Завернувши в провулок, Агнеса швидко пішла до машини, яку Фред уже вів їй назустріч.
- У вас заклопотаний вигляд. Щось не гаразд? - стурбовано запитав Фред, тільки вона сіла поруч.
- Навпаки. Перекази зроблено, гроші при мені.
- Тоді у чому ж річ?
Агнеса розповіла про свою зустріч з Аделою.
- А ви не кепкуватимете з мене? З того, що мені закортіло побувати в таборі? Просто непереможно схотілося...
- Машина в нашому розпорядженні аж до вечора. Я сам залюбки подивлюся.
- А Аделу... можна її взяти з собою? Все життя здавалося: ніколи їй не пробачу. І всім іншим теж. А тепер, коли побачила, як вона зостарілась, якою стала немічною... Дивно якось. Все лихе чомусь забулось, а пам'ятається тільки хороше: безкраї дороги, запашне повітря, гіркувате від диму вогнищ, зоряне небо, що величезним шатром спинається над усім табором, тихе іржання стриножених коней і хрумкіт трави у них під зубами...
- Минуле завжди миле, Агнесо! Все гірке і болюче занадто обтяжливе, щоб тягати його завжди за собою. І лукава служниця-пам'ять старанно пересіває всі даині події крізь сито, залишаючи зверху лише приємне й хороше. Решту - замикає в скрині, ховає в найпотаємніших схованках. Бо коли часто витягати тяжкі спомини, не сила було б і жити. Ми б зігнулися під їх тягарем.
- Мабуть, це так. Інакше мені не схотілося б поїхати до табору... А ось і Адела! Спиніть на мить!
Стара циганка нерішуче підійшла до машини і запитливо глянула на Агнесу.
- Сідай. Адело! Скажеш, куди їхати...
- Адела? Хіба я колись вже ворожила сеньйорі? Десь-інде? Не пам'ятаю, щоб ми були в цих місцях....
- А я теж ворожка. Тільки на відміну від тебе вмію заглядати лише в минуле, - пожартувала Агнеса.- Старий Петро ще живий?
- Побачиш! - коротко відрубала Адела і забилася в куток заднього сидіння, зіщулившись так, ніби хотіла зайняти якнайменше місця, хоч поруч неї нікого не було.
Протягом дороги вона не промовила більше й слова. У люстерку заднього огляду часом можна було вловити її погляд, спрямований на Агнесу: розгублено-насторожений, і допитливий. Лише наприкінці, коли вдалині вже замайоріли округлі верхівки наметів, стара циганка стулила повіки, чи то стомлена їздою, чи то вдовольнивши свою цікавість і дійшовши якогось висновку.
Поява машини біля табору не викликала переполоху його мешканців: у цей час тут було порожньо. Сонце стояло високо, отже, все доросле населення і найстарші з дітлахів ще блукали по вулицях і подвір'ях міста в пошуках сякої-такої поживи. Лише малеча, що бавилася між наметами і під возами, з веселим вереском і сміхом помчала зустрічати приїжджих, та, вздрівши серед них Аделу, завбачливо спинилися трохи віддаля, вражена не так сердитим окриком старої, як незрозумілою незвичністю ії появи.