У чорних лицарів
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #2
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: Харківська книжкова фабрика ім. Фрунзе "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «У чорних лицарів». Краткое содержание книги:
У чорних лицарів - друга книга роману. В ній розповідається про дальшу долю розвідника Григорія Гончаренка.
У повоєнний час Григорій потрапляє в дуже складні обставини, але завжди діє винахідливо, самовіддано, сміливо, як і належить радянській людині.
Пригодницький роман У чорних лицарів читається з неослабною увагою, глибоко хвилює, викликає у читача щиру любов до чесних людей, гарячу ненависть до ворогів миру і прогресу на землі.
- Що ж, бенкетувати так бенкетувати, - посміхається начальник школи.- Зупинимо свій вибір на "Ельдорадо", це за кілька кварталів звідси.- Нунке, якому самому починає подобатись ця, як він називає її в думках, авантюра, уповільнює хід машини, бо вони в'їжджають у центр міста.
На що сподівається Агнеса? Просто хоче відволікти час? Віддалити ту неприємну хвилину, коли вони вдвох з начальником школи зайдуть у похмуру контору мадрідського філіалу банку, щоб владнати деякі фінансові справи?
Ні, діями молодої жінки керує зараз розрахунок, хоч і не точний, а розрахунок. Вона знає, що о дванадцятій годині весь бомонд міста, усі модниці висипають на головну вулицю, щоб пройтися, показати себе і подивитися на інших, зустрітися з знайомими, випити десь чашечку кави з смачними тістечками дона Альвареса, короля місцевих кондитерів.
"Напевне, Ізабелла теж не буде сидіти вдома в такий час", - майнула думка в голові Нунке. Він добре знав нестримний характер своєї пасії і побоювався зустрічі з нею в присутності Агнеси.
У кафе справді зібралося чимале товариство. Проходячи повз столики, Агнеса мимохіть сперлася на руку свого супутника. Все перед її очима йшло обертом, обличчя розпливалися в якомусь хисткому тумані. Давалося взнаки, що вона давно не була серед великого зборища незнайомих людей. Щоб приховати ніяковість, Агнеса опустила вії. Вона бачила тепер лише носки своїх черевиків і прохід між столиками, що здавався їй неймовірно вузьким і довгим, і тому не помітила, з якою зацікавленістю ії оглядали присутні: чоловіки з явним замилуванням, жінки з ледь прихованою заздрою ворожістю. Зате Нункс добре розумів усе значення спрямованих на його супутницю поглядів, і авантюра з цим заїздом у кафе здалася ще привабливішою.
"Поява поруч красивої жінки - це збільшення власного престижу, - міркував він дорогою, - отже, поєднання приємного з корисним. Даремно я нехтував досі такою можливістю. Адже з Ізабеллою далі кабаре не поткнешся. Як не силкується набрати вигляду справжньої сеньйори, а щось від колишньої співачки другорядного мюзик-холу проривається. Це як тавро, що назавжди лишає свій слід... Дивно все-таки: поглянеш на патронесу - зроду-віку не скажеш, що Менендос підчепив її десь у таборі. Постава гордовита, рухи й мова стримані і водночас невимушені. Мабуть, у циганок, звиклих до простору й волі, це в крові. Граційність дикої тварини, що мусить кожен свій м'яз пристосувати до потреб самозахисту. І ось коли таку напівдику, не зіпсовану цивілізацією циганку взяти, як узяв її Менендос, просто з грунту і прищепити їй вміння триматися..."
- Прошу, шановний сеньйор і вельмишановна сеньйора! Тут вам буде затишно, - перервав його роздуми офіціант, вказуючи на вільний столик.
Лише сівши, Агнеса окинула поглядом зал і, поки Нукне замовляв каву і тістечка, уважним поглядом пробігла по обличчях присутніх.
Раптом вона побачила вже не першої молодості жінку, що пильно дивилася в їхній бік. Вона ніколи не бачила пасії Нунке - Ізабелли, але відразу впізнала: вона!
Колись Ворон говорив їй про Ізабеллу:
"Нашому шефові бракує смаку. Розумієте, його пасія й непогана, тільки у всьому перебирає міру. Одне слово, сеньйора "Надто"! Правда, непогане ім'я я їй придумав?"
Агнеса тоді посміялася, не думаючи, що їй колись доведеться скористатися з цього словесного портрета, відновлювати його в пам'яті.
Жінці, що привернула увагу Агнеси, справді найбільш пасувало ім'я, дане Вороном.
Туалет її був вишуканий, але надміру модний і тому якийсь крикливий, коротке волосся, пофарбоване хною, занадто руде для смаглявої шкіри і вугільно-чорних брів, уста дуже вже червоні, перлини в намисті, що звисало на груди, завеликі, щоб справляти враження справжніх коштовностей.
Так, це була вона! Сеньйора "Надто". Ізабелла!
- Гер Нунке! Погляньте, яка красуня! І чомусь дивиться на нас... Може, ваша знайома?
Рука Нунке з чашечкою кави застигла біля рота. Як і під час кожного свого приїзду до Фігераса, він збирався зайти до Ізабелли ввечері.
- Коли це справді ваша знайома, то будьте ж ґречним, запросіть її до нашого столика! Інакше вона подумає про нас казна-що! - наполягала Агнеса.
Нунке, який спочатку було розгубився, опанував себе. Рвучко підвівшись, він помахав Ізабеллі рукою і з радісною посмішкою поспішив їй назустріч.
Зіткнувшись у проході, обоє спинилися. Агнеса бачила, як щось гнівно шепотіла Ізабелла, як подався всім тулубом уперед Нунке, очевидно перепрошуючись. Потім він пропустив Ізабеллу вперед, злегка підтримуючи її під лікоть, повів до столика.