Жлобологія
- Автор: Водичка Густав, Ешкилев Владимир
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Мистецька агенція «Наш Формат»
- ISBN: 978-966-97344-0-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Жлобологія». Краткое содержание книги:
Книга є рекомендованою для читання всім, хто вважає себе «інтелігентною людиною», «елітою нації», «душой народа», «знавцем істини», відданим адептом «масковского православія» та й, зрештою, кожному, хто хоч раз ставив собі запитання: «Чому в Україні з історією і з добробутом не склалося?».
У всіх текстах збережені особливості мовлення авторів. Уживання ненормативної лексики в окремих авторів не є самоціллю, бо дозоване і вмотивоване емоційністю розмови. Це є невід’ємною складовою діалогу і водночас відтворює авторську стилістику викладу думок. Кожен з авторів у природний для себе спосіб тлумачить певні філософські та культурологічні категорії, про які йдеться в роздумах.
Небажано читати цю книгу людям з обмеженими розумовими здібностями, спричиненими браком освіти, культури та виховання, адептам різних людиноненависницьких ідеологій, особам із ознаками політичної шизофренії та інших афективних станів, дітям до 18-ти років, а також людям із нестабільною психікою.
Будь-який, та навіть порнографічний у своїх роботах художник — потрібніший, ніж український політик. У світі від українського політика відмовляться усі, а професіонал порнохудожник комусь та й знадобитися.
Я вважаю, що всі, хто причетний до влади в сучасній Україні, мають бути покарані і повинні понести як не політичну, то кримінальну відповідальність, і якщо навіть не дійде до суду, то їх осудять їхні ж діти. Чи це станеться в історії, чи в мистецтві — немає значення, але те, що зараз творить український політикум, — злочин.
Так, я ненавиджу політиків, як і інші форми масової культури: футбол, кінематограф. Але не політики найгірші. Ще гірші ті, хто їх терпить, хто надає цим людям право на поширення порнографії власного виробництва. Людина, яка пише слово «професор» з двома «ф» і висуває себе на пост президента, абсолютно упевнена у своїй правоті. І цей чоловік не винен в тому, що він такий. Це провина суспільства, яке підтримує такого політика, а не вказує одразу ж на двері.
Я вважаю за краще з таких історій сміятися або ігнорувати їх, але в жодному разі не критикувати. Бо тоді жлоби отримують можливість дати відповідь і їхнє життя або існування стає осмисленим. Моє завдання як художника — бути максимально аполітичним, не створюючи подібних прецедентів.
Жлоб —
це людина, у якої немає Проекту. Яка у житті керується своїми емоціями. За відсутності інтелектуального проекту, що регулює і скеровує її життєдіяльність, людині постійно потрібне емоційне підживлення, і оскільки вона боїться загубитися або залишитися непоміченою, то перебуває в перманентному стані агресії до всього світу.
Жлоби — це люди, які навіть якщо не впевнені у силі власного інтелекту, схильні впливати на оточення за допомогою грубої сили або емоційного тиску (для цього їм не потрібно входити в систему інтелектуальних взаємозв’язків).
Жлоб глибоко впевнений, що емоційний тиск на оточення може щось змінити на його користь. Він і не думає, що навіть коли так станеться, то триватиме це недовго. У жлоба є бажання, проте величезна відстань розділяє бажане і дійсне. Він же не знає, як досягти того, чого він хоче.
Жлоб — це раб. Кожна цивілізована нація повинна мати своїх рабів. І жлоб — людина, яка ніколи не створить свого проекту. Це обслуга. Людина без майбутнього. Біомаса, яка покірно підкоряється такому ж жлобу, що має владу.
Жлоб — це людина, яка говорить: «Ти повинен!» Ніхто у цьому світі не має права говорити комусь «Ти повинен». Навіть у складних стосунках батьки-діти або вчитель-учень — є багато інших формул спілкування. І заохоченням до дії може бути звернення: «Тобі це знадобиться, тому що...», але не «Ти повинен!»
Найбільші жлоби у світі — це Сталін, Пол Пот і ті політики, які вважають, що вони мають право сказати кожному (хто б він не був), а іноді народам: «Ти повинен! Ви повинні»!
Жлоб у владі лояльний до тих, хто сильніший за нього, і знищує тих, хто опинився нижче за рівнем значущості. Це і є закон життєдіяльності жлоба.
Моральна функція жлобства — не лише себе прославити, але і коштом цього підвищення когось принизити. Це, як правило, діє і на рівні побутового жлобства. Але побутове жлобство ми зараз не розглядаємо, бо воно є радше наслідком жлобства політичного і за своєю суттю явищем природнішим. Це все одно що лева або тигра, який заважає газелі пастися або ростити дитинчат, вважати жлобом у ставленні до неї.
Емоції — антиемоції
Жлобство — річ гіперемоційна. У слов’янських народів емоційна домінанта, що наявна в усіх сферах людської діяльності, особливо помітна. І водночас я є прибічником антиемоційної системи взаємостосунків — зобов’язань і контрактів. Чітко побудований контракт, де всі сторони розуміють свою відповідальність, пайову участь і власну вигоду, виключає емоційність. У цьому полягає привабливість цивілізованої демократії, де все будується за контрактним принципом. Проте я аж ніяк не виключаю емоційність зі сфери мистецтва. Будь-які емоції, перетворені на культуру — це благо.
Тридцять років у Парижі — рік в Україні
Перше, що впадає у вічі після повернення в Україну, — це неймовірна пасивність людей. Бони нічого не роблять. Бони бігають, метушаться, створюють видимість діяльності, але при цьому нічого істотного не створюють.
Проте попри цю «активну пасивність» в них є якась дика впертість. Найбезглуздіша ідея може «додовбуватися» до кінця — за повної відсутності її доцільності. Ну і третя проблема — відсутність у людей проектів (окрім художників хіба що). І це разюче відрізняє українців від тих же американців, німців, японців або китайців, у яких є глобальні і локальні проекти, що дуже жваво втілюються в життя.