Місто біля моря
- Автор: Беляев Владимир Павлович
- Серия: Стара фортеця #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Сенченко
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Місто біля моря». Краткое содержание книги:
— І надалі так думай, зрозумів? — багатозначно сказав Коломієць. — Просто збіг прізвищ — та й усе! І ніякої балаканини про це. Не тільки я тебе прошу, але ще один чоловік…
— Вукович?
У цю хвилину брязнули буфери вагонів, даючи нам знати, що паровоз причепили до состава.
— Коли-небудь ти узнаєш про все, — сказав Коломієць. — А поки що… цілковите мовчання. Всяку дичину треба ловити безшумно.
Зовсім збитий з пантелику, я запротестував:
— Але чекай, Микито! Ми ж задумали наступати на цю мадам і на її танцюльки. Я ж тобі дома говорив…
— По комсомольській лінії?
— Ну да, за допомогою юнсекції…
— По комсомольській лінії можна. Це справі не пошкодить. Але ти роби так, наче вперше в житті почув це прізвище тільки отут. Тоді дрібниці, про які ти повідомив мене в своєму листі, не пропадуть. А тепер — ходімо…
Що таке «інспіратор»?
П’ять жаток, повезених Коломійцем, ще не прибули дф місця призначення, а вже Головацький запропонував кожному з осередків виділити агітаторів для обслуговування обідніх перерв. Об’явився, правда, один у нас, Аркаша Салагай із свердлового цеху, який виступив проти Толі. Салагай побоювався: чи не будемо ми, комсомольці, цим самим підмінювати партійну організацію заводу? Салагай гарячився, доводячи, що читання під час обідніх перерв — безпосередня справа комуністів.
Ну і обірвав же Головацький цього вихрястого крикуна в засмальцьованій кепці, хвацько зсунутій на потилицю.
— Усім відомо, — дуже чітко і спокійно сказав Толя, — що комсомольців, товариші, у нас на заводі вдвоє більше, ніж членів партії. Але ж ми прямі помічники комуністів, хіба не так? І нічого поганого не буде в тому, якщо ми кинемо свої сили і на цю ділянку, куди скеровує нас партія. Навпаки, гордитися цим треба!
… Того літа робітників заводу, та і всю країну, дуже цікавили взаємини з Англією. Ось чому Головацький порадив перш за все прочитати робітникам уголос кілька статей на цю тему з останніх газет.
На сьогодні до їдальні був прикріплений осередок столярного цеху. І я нітрохи не здивувався, переступаючи поріг довгого залу, коли почув басок Маремухи. До пізньої ночі вчора мій друг корнів над газетами в клубній читальні, готуючись до читання.
Маремуха стояв на невеликих підмостках, де завжди виступала «Синя блуза». Тримаючи в руках «Известия», Петрусь читав ноту Радянського уряду Англії:
— «… Братерську допомогу з боку робітників СРСР та їх професійних організацій страйковій боротьбі в Англії англійські урядові промовці намагаються тлумачити як акт втручання з боку Радянського уряду у внутрішні справи Британської імперії. Вважаючи недостойним для себе реагувати на брутальні і неприпустимі вихватки, зроблені з цього приводу деякими англійськими міністрами проти СРСР, його робітничого класу і професійних робітничих організацій, Радянський уряд вказує на те, що належність будь-якого уряду до певної політичної партії і переважаюче становище тієї чи іншої політичної партії в будь-яких професійних спілках є досить розповсюджене явище…»
На Маремуху були звернені очі всіх, що сиділи в залі за довгастими столами, застеленими світлою пахучою клейонкою. Коли ж треба було кому-небудь з тих, що обідали, підійти до шиплячого «титана» по кип’яточок, то він ішов туди навшпиньках, силкуючись якомога менше рипіти, і весь час оглядався на трибуну.
Як було не радіти за Петра? Фабзавучник, який ще так недавно пташок самотрясом ловив і бігав босий по нашому скелястому місту, сьогодні читав робітникам великого машинобудівного заводу урядову ноту, і всі слухали його з увагою. Я пожалкував, що нема тут Коломійця: ото б зрадів він, побачивши, які успіхи робить його вихованець!
У найдальшому кутку їдальні я помітив Головацького і Флегонтова, який цими днями приїхав з Ленінграда. Вони теж уважно слухали мого друга.
Слухаючи ноту, в якій Радянський уряд відкидав вихватки і безглузді вигадки всяких чемберленів, я пригадав розмову з стариком Турундою.
«Так, допомагали і будемо допомагати кожному чесному робітникові, гнобленому буржуями, а якщо капіталістам це не подобається, ми чхати на це хотіли», — думав я.
Радянські дипломати мовби підслухали тодішню нашу суперечку і зараз викладали в своїй ноті наші думки, правда, в дуже ввічливій манері, але від цього вони не втрачали своєї різкості.
Міркуючи отак, я був прослухав те, що прочитав Петро далі, і мені важко було включитися в подальший зміст ноти: