Місто біля моря

Треба сказати, що райони Таврії ще з дитинства були знайомі Вуковичу. Якраз сюди ще у першій половині минулого століття втік із Сербії його дід, учасник повстання проти жорстокого князя Милоша Обреновича. У Таврії дід Вуковича одружився на українці і залишився назавжди, а вже батько Вуковича почав працювати в Маріуполі на металургійних заводах майстром доменних печей. У Маріуполі син його вступив до комсомолу, і звідси ще в роки громадянської війни він був посланий на роботу у війська ВЧК — ВДПУ.

Вивчаючи тепер маршрут Печериці по знайомих йому з дитинства степах України, Вукович узнав, що один з австрійських загонів, у складі якого був і Печериця, добрався аж до німецької колонії Нейгофнунг, розташованої на березі річки Берди. Вукович негайно поцікавився історією цієї колонії і узнав, що її заснували ще на початку XIX століття німці, які переселилися в Таврію з Вюртемберга.

Вукович озброївся лупою і став по карті вивчати маршрут Зенона Печериці до Азовського моря весною 1918 року. Перед очима уповноваженого зарябіло безліч німецьких назв: Фюрстенау, Гольдштадт, Мунтау… Це були багаті німецькі колонії, густо розташовані в родючому Таврійському степу. Жили німці в них розкішно, поки царювала династія Романових. Але як тільки з Смольного почувся заклик: «Вся влада Радам!» — страх перед народною владою не раз будив серед ночі багатих німецьких колоністів і змушував їх тремтіти.

Австрійську армію зустрічали вони з розкритими обіймами. Фельдкурати[9] в сірих мундирах служили урочисті молебні в кірхах за здоров’я династії Габсбургів, і старожили колоній плакали від зворушення під тягучі звуки органів.

Зенона Печерицю — австрійського служаку, який добре володів німецькою мовою, — колоністи, поза всяким сумнівом, мали за свого. Вони охоче допомагали йому в грабіжницьких набігах на українські села.

«Без сумніву, — думав Вукович, — у такого спритного ворога, як Печериця, повинні були залишитися зв’язки в тих колоніях, де він бував».

Не була таємницею і та обставина, що в цих колоніях залишились законспіровані німецькі агенти. Явку до одного з них Зенон Печериця також міг дістати на той «чорний день», коли загроза викриття змусила б його покинути насиджене містечко і перейти у підпілля.

Незабаром Вукович узнав, що на племінну ферму радгоспу в колонії Фріденсдорф прибув із Поділля для проходження навчальної практики студент сільськогосподарського інституту Прокіп Трохимович Шевчук. Він оселився на всьому готовому у колоніста Густава Кунке — людини похилого віку, що виконувала за відсутністю пастора релігійні обряди в лютеранському молитовному домі.

Як тільки Вукович прочитав це повідомлення, йому принесли ще одну шифровку. З приазовського невеличкого міста, яке відтепер стало нашою другою батьківщиною, сповіщали, що запідозрений у шпигунстві Зенон Печериця був помічений на вулиці міста, але йому вдалося зникнути.