Переможець отримає все
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-39-5
- Жанр: Остросюжетные любовные романы
Электронная книга - «Переможець отримає все». Краткое содержание книги:
Видавництво «Зелений пес» має за честь повідомити: відтепер усі літературні новинки Маестро інтелектуального детективу, як називають його шанувальники, представлятиме персональна авторська серія, яку ми саме так і назвали. А дебютує серія гостросюжетним детективом «Переможець отримає все».
Коли хтось загадковий спробує очорнити світ, у якому ти живеш, ти повстанеш, аби перемогти. Бо лиш сильні чоловіки вміють перемагати, бо лише переможці отримують все!
Тож, любі читачі, приємних вам відкриттів і якнайліпших вражень!!!
— Хто? — запитали звідти, після того як почулися легкі жіночі кроки.
— Віктор, Середа.
Вона помовчала, а потім промовила:
— Що вам потрібно?
— Я що, схожий на людоїда? — запитав Віктор.
Знову пауза. Потім клацнув замок, і жінка, з якою всі ці роки найчастіше можна було побачити Зоряну, відійшла вбік, даючи йому дорогу. Це була просто подруга. Хоча ні. Очевидно, близька подруга. Також гарна, розумна й принадна, але теж нещаслива в особистому житті, судячи з того, що жила удвох із дитиною.
Жінка виглядала якщо не зляканою, то, безперечно, розгубленою й на непроханого гостя намагалася не дивитися. А може, він застав її в невідповідний момент — у халаті, з накинутим на голову рушником, під яким саме зараз робилася зачіска.
— Я знаю, вас Галиною звати, — сказав Віктор.
— Так.
— Ми з вами особисто не знайомі, але, гадаю, ви мене також знаєте.
Вона промовчала.
— Не дозволите сісти?
— Навіщо?
— Маю до вас розмову.
— Говоріть…
— Гаразд, — промовив Віктор, розуміючи, що в цьому домі на добре ставлення йому сподіватися не доведеться. — Я хочу знати, навіщо їй стільки грошей.
Вона мимоволі підняла очі, але одразу ж відвела погляд.
— Ви про що?
— Мені здається, ви розумієте, — він зайшов і став перед жінкою, яка вперто відверталася. — Дарма ви так. Я гадаю, ви хотіли б допомогти.
Вона знову мовчала, так само відводячи очі.
— Мені йти?
Галина, безперечно, все знала. Він уже зробив крок до дверей, коли почув ззаду:
— А звідки вам відомо?
— Зоряна сказала. Учора прийшла і сказала.
— І не пояснила, навіщо? — Галина дивилася просто на нього, запитливо і, як здалося Віктору, без видимої неприязні.
— Я не належу до тих, хто гідний пояснень.
Тепер уже вона шукала можливості зустрітися з ним поглядом. Нарешті Галина важко зітхнула й запитала:
— Кави вип'єте?
— Якщо вам не бридко пити її зі мною.
— Не говоріть дурниць, — сказала вона. — Заходьте, будь ласка. Тут не прибрано, ви мене застали зненацька.
Віктор мовчки сів у крісло і за п'ять хвилин уже тримав у руках філіжанку кави, а вона опустилася на диван і поставила свою на низенький столик.
— Ми давні подруги із Зоряною. Близькі подруги.
— Я здогадався, — промовив Віктор, — тому й прийшов до вас.
— У неї біда, — сумно сказала Галина, — уже півроку. Син її, Олег, ви знаєте… Він хворий. Серйозно хворий. Я… не надто добре можу пояснити — якесь захворювання серця. Ускладнення після перенесеної хвороби. Розумієте, раніше його не було. А тепер, після міокардиту, яким хлопець перехворів, коли був малий, воно прогресує. Зоряна їздила з ним скрізь — і в Київ, і до Росії. Йому потрібна операція. Причому якомога швидше. У нього серце швидко здає. Як мені пояснили, тому що дитина почала активно рости — дванадцять років… І нині… критичний період. Необхідно робити операцію, інакше…
— І це стільки коштує?
— Дивлячись де. У нас дешевше — офіційно вісім тисяч. Доларів. Але лікарі не дають жодних гарантій. Високий процент смертності — помирають під час операції… І результати гірші. А в Німеччині роблять. В одній клініці. Вона їздила. Там… ну, я не знаю — якісь інакші умови. І результати кращі — майже всі видужують. Вони оперують таких дітей з усього світу. Ми вже де тільки не були, спонсорів шукали, куди не їздили… Де там! — Обличчя її спохмурніло. — Ніхто не відмовляє, всі обіцяють, співчувають. І це тягнеться й тягнеться… А час іде. Уже півроку минуло, і жодних зрушень. І Олега возили до Німеччини, ось…
Вона знайшла на полиці закладений серед книг папірець і прочитала йому назву клініки.
— Сказали, що зволікати більше не можна. Серце вже не справляється, і чим далі, то менше шансів на успіх. А операція на два етапи, друга — через півроку. А першу вже потрібно робити. Сто тисяч доларів. Друга, казали, дешевша — вісімдесят. І то, це ще небагато, частину німці так… «подарують». А це мусимо заплатити. Але нам однаково — що сто вісімдесят, що двісті. Різниці немає. Як те, так і те — фантастика.
Галина змахнула щось з очей і взялася до своєї кави, яка вже встигла вистигнути.
— Я з усім цим теж скоро збожеволію. Ви б знали…
Ні, тепер вона, безперечно, не бачила у ньому ворога, швидше навпаки. Тільки здивовано запитала:
— А ви… так спокійно це сприймаєте?
— Я все сприймаю спокійно.
Це була неправда, причина його спокою полягала в іншому. Просто заповітний берег тепер визначився остаточно. Як на топографічній карті — де, в якому напрямку та на якій відстані. Якщо тоді, коли Зоряна увійшла до його хати, він тільки з'явився далекою смужкою, то тепер чітко вималювалися його обриси, стали відомими координати. Остаточно з’ясувалося, що існує шанс до нього допливти. Тільки б правильно розрахувати напрямок та власні сили. А за таких обставин належить бути спокійним. От і весь секрет.