Москва Ординська. Книга друга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Москва ординська #2
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавництво імені Олени Теліги
- ISBN: 978-966-355-079-4
- Жанр: Альтернативные науки и научные теории
Электронная книга - «Москва Ординська. Книга друга». Краткое содержание книги:
Адресується широкому колу читачів: науковцям, викладачам вишів, шкільним учителям, студентам, всім, хто бажає знати правду про минуле.
Головним критерієм утримання тих земель за Москвою був ярлик, виданий Кримським ханом Московському князю на землі (удільні улуси), і друге — політика московських князів щодо земель. Москва і фактично заселила ті земелі татарськими родами з глибинних районів держави. Одночасно з вихрещеними татарами, вороже налаштованими до кримських Ширинів, на ті землі переселялись нові володарі улусів (удільних князівств) із вірних московитам Чин гісидів, як правило, вихрещених у православну віру.
Іван IV вступив на князівство у 1547 році. Так подає тогочасні події російська історіографія. Вона ж повідомляє, що у березні 1549 року помер Казанський цар Сафа–Гірей. Звичайно, Москва того ж таки року вирішила посадити на Казанський царський трон свого ставленика — нащадка із роду Тохтамиша, Касимовського царя Шах–Алі. Вони вже намагалися посадити на казанський трон Шах–Алі у 1519 році, та змушені були відмовитись від свого наміру після удару Кримського хана по Москві у 1521 році.
Москва, апелюючи до кримських ханів та Османів, пояснювала свої дії з Шах–Алі як потребу залучити до протистояння з Польщею і Великим Литовсько–Руським князівством сили Казанського та Астраханського царств. Хоча ми пам’ятаємо, що турки обидва царства з 1524 року взяли під свою опіку. Тому, поза всяким сумнівом, Турецький султан став на бік Криму і Казані. М. М. Карамзін навів частину листа султана до Ногайського мурзи Юсуфа (Малої Орди):
«Отдаление мешает мне помогать Азову и Казани. Заключите союз с Ханом Крымским. Я велел ему отпустить всех Астраханских жителей в их отечество, мною восстановляемое. Немедленно пришлю туда и Царя; дам Главу и Казани из рода Гиреев; а до того времени будьте ее защитниками» [18, т. VIII, с. 203].
Тому Кримський хан Давлет–Гірей навесні 1552 року, разом із турецькими яничарами рушив військовим походом на Москву, аби упокорити нового московського князя. Та дійшов тільки до Тули, а далі похід на Москву зупинився.
Не будемо переповідати події за описом московитів. Вони повністю перекручені та спотворені. А головне, подані таким чином, немовби Кримський хан і турецький командувач допоміжного корпусу були цілковито недолугими людьми.
Що ж відбулося насправді?
Московський князь Іван IV, перебуваючи 21 червня 1552 року в Коломні, отримав від тульського воєводи такого листа: «Хан здесь… — имеет много пушек и Янычар Султанских» [18, т. VIII, с. 206].
А було от що.
«Хан отложил приступ (на Тулу. — В. Б.) до следующего утра, а ночью удалился» [18, т. VIII, с. 206].
Московський князь Іван IV повернувся з Кашири до Коло мни, де був до 3 липня, а далі зі своїм військом рушив на Казань. В кінці літа пішов на Казань, аби восени, під дощами, штурмувати її. Що ж спонукало до такого рішення?
За описом подій складається така картина. Вирушаючи на Москву, Давлет–Гірей з турками хотіли покарати Івана IV за посягання на казанський царський трон, та під Тулою отримали звістку, що Іван III відкликав з Казані свого сателіта Шах–Алі, тоді як казанські татарські роди закликали на царський престол ногайського царевича Едігера. Едігер прибув до Казані, де його проголосилиКазанським царем.
Отож Кримським ханом і представником турецького султана було прийнято рішення покарати Казанське і Астраханське царства (Едійгер походив з Астрахані) і передати їх під владу Московського князя. З 22 червня до 3 липня проходили переговори, під час яких Московський Князь Шертною грамотою зобов’язався після підкорення Казані та Астрахані розпочати воєнні дії на Західному фронті, що він і зробив після завоювання Астрахані у 1556 році.
Саме про такий перебіг подій свідчить той факт, що військо Криму та Туреччини влітку 1552 року не пішло з Тули на Москву, а головне, не надало допомоги Казані. Тобто не виконало вказівки Султана про надання Казані допомоги, і Кримський хан не був за це покараний. Отже, це рішення султана було скасовано.
Крим і Турція в подальші роки могли будь–коли відібрати Казань та Астрахань у Московії, та не вчинили цього. Що свідчить про узгодження їхніх дій з Московією.
Автор детально описав діяльність Івана IV (Грозного) у книзі «Країна Моксель, або Московія». Тому повертатися до цієї теми недоцільно. Звернемось до прихованих тем того періоду, а це 1550–1580 роки XVI століття, коли Московське князівство почало мужніти і вперше офіційно проголосило себе царством. Тобто Іван IV (Грозний) посягнув на святая святих Золотої Орди — титул Царя. З точки зору Івана IV в цьому не було нічого протизаконного, бо на той час Московія уже поширила свою владу на Казанське, Астраханське та Касимовське ханства, хоча і з певними застереженнями, та поглинула Тверське князівство і майже всю так звану «Західну Мещеру», на яку отримала ярлик від Кримського хана..