Москва Ординська. Книга друга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Москва ординська #2
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавництво імені Олени Теліги
- ISBN: 978-966-355-079-4
- Жанр: Альтернативные науки и научные теории
Электронная книга - «Москва Ординська. Книга друга». Краткое содержание книги:
Адресується широкому колу читачів: науковцям, викладачам вишів, шкільним учителям, студентам, всім, хто бажає знати правду про минуле.
Одночасно, шантажуючи Крим і Стамбул, Василь III у ті роки вів переговори з імператором Максиміліаном (Священна Римська імперія, а по суті молода Австро–Угорська імперія), Данією, Німецьким Орденом тощо.
Інтриганство Василя III було ознакою його виховання матір’ю Софією та її візантійським оточенням у Кремлі. Йшло поєднання суто татарського впливу та візантійського на московську правлячу верхівку. З’являвся новий тип московського володаря, який особливо проявиться в характері та вчинках Івана IV (Грозного) — звичайного параноїка. Між іншим, такі висновки робили французькі науковці пізніших часів.
Отож Велике Литовсько–Руське князівство, зібравши сили, завдало Василю III нищівного удару під Оршею. Послухаємо М. М. Карамзіна:
«Государь приказал… Воєводам нашим… итти навстречу к неприятельской рати. Константин Острожский предводительствовал ею… Наших было 80000, Литовцев же только 35000… Все говорят согласно, что Литовцы никогда не одерживали такой знаменитой победы над… (московитами. — В. Б.); гнали, резали, топили их в Днепре и Кропивне; телами усеяли поля между Оршею и Дубравною; пленили Булгакова, Челяднина и шесть иных Воевод, тридцать семь Князей, более 1500 Дворян и чиновников, взяли обоз, знамена, снаряд огнестрельный…Мы лишились тридцати тысяч воинов; ночь и леса спасли остальных…» [18, т. VII, с. 40–41].
Московія втратила всі свої смоленські завоювання, окрім Смоленська, який Острозький не став штурмувати, бо князь Шуйський — керівник оборони Смоленська, пообіцяв повністю знищити населення міста. Він навіть перед штурмом «изумил его жителей зрелищем ужасным: велел настене, в глазах Литвы, повесить… (знатних смоленських бояр. — В. Б.), надев на них собольи шубы, бархаты, кашки, а другим привязав к шее серебрянные ковши или чарки, пожалованные им от Великого Князя» (московського Василя III. — В. Б.) [18, т. I, с. 41].
Саме так чинили у XX столітті фашисти і більшовики–енкаведисти, залякуючи людей.
Звернімо увагу: Смоленськ у 1514 році був загарбаний Москвою вперше за свою історію; у ньому мешкали переважно слов’яни; в той час, як загарбники були майже стовідсотково татарами. А з династії Шуйських вийшов один із московських царів — Василь Шуйський (1606–1610).
Тож не забуваймо такі речі.
Оскільки стосунки між Москвою і Кримом були напруженими через Касимовське ханство, то Кримський хан Магмет–Гірей зажадав, аби Московія негайно повернула Великому Литовсько Руському князівству Сіверщину. Послухаємо з цього приводу М. М. Карамзіна:
«К несчастию, новый хан… писал, что взятие Смоленска нарушает договор Василиев с Менгли–Гиреем, который будто бы пожаловал Смоленское княжение Сигизмунду (польський король. — В. Б.); что Василий должен возвратить оное также Брянск, Ста род уб, Новгород Северский, Путивль, вместе с другими городами, будто бы данными Ханом, отцам его, Иоанну в знак милости» [18, т. VП, с. 43].
Звичайно, М. М. Карамзін дещо перебрехав лист Кримського хана до Василя III. У «Сборнике Императорского Русскаго исто рическаго общества (РИО)», який подав коментарі ханських листів, зовсім немає згадки про Смоленськ і Смоленське князівство, а «Новгород–Северский» чомусь подано як «Новый Городок».
Отож М. М. Карамзін продовжив фальшування листа Кримського хана.
На якій підставі робиться така заява?
Наша відповідь надзвичайно проста: Кримський хан, як і Золота Орда, ніколи не володіли Смоленськом і Смоленським князівством, тож не могли передавати право чи ярлик на володіння.
М. М. Карамзін в черговий раз намагався виставити хана звичайним дурнем і авантюристом. А відносно «Нового Городка», московити, фальшуючи тексти листів кримських ханів, наведених у «РИО», допустилися звичайної помилки, вказавши Тверський «Новый Городок». Це ім’я міста було в листі хана Менглі–Гірея серед міст Тверського князівства, яке він передав Іванові III у 1485 року. Тому його й навели серед імен міст, хоча фальсифікатори, відвертаючи увагу від Твері та «35 міст на чолі з Одоєвом», вказали тільки на частину ханського листа, другорядну частину. «Писарі від історії» грубо помилилися. Новоград Сіверський «Новым Городком» для татарів Золотої Орди бути не міг — він уже 1096 року був столицею Сіверського князівства і ніколи «Новым Городком» не йменувався.
Звичайні російські клерки не знали чужої історії і чужої (української) мови.