Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника

7-ої дівізії. Через пів години він прийшов знов і сказав мені, що він ні в якім разі мене не арештує. На це у нього єсть свої міркування і рішуче пропонує мені здати посаду. Я просив його розмову про це лишити. Тоді на мій погляд отам. Болбочан ростірявся, почав мені росказувати, що за ним стоять широкі кола громадянства, що цього вимагає користь України, що це має не місцеве значення, а далеко ширше политичне, що це він робіть для того, щоб змінити уряд і деяких старших військових начальників і таке інше. Було враження таке, що створився якийсь то тупик, з якого от[аман] Балбочан не находе вихода. Він кілько раз виходив з моєї кімнати, хвилювався, повертався до своєї попередньої пропозиції. Тим часом я продовжував на його очах давати розпорядження, підписивать папери і давати накази. Мені було докладено, що частини кінного полку чорних запоріжців заняли другий поверх (готель «Венеція» по Александрівській вулиці), а штаб займав третій поверх. Коли я вийшов з своєї кімнати, то побачив часового біля дверей своєї кімнати, а другого часового біля кімнати отамана Балбачана (кімната д[обродія] Гаврішко). Добродій] Гаврішко весь час знаходився у Штабі, але до мене в кімнату не заходив. Решті решт я сказав отаману Балбачану, що переговорю по прямому дроту з Головним Отаманом і як Головний Отаман накаже, то так і зроблю. Отаман Балбачан зазначив, що він проти Головного Отамана не йде. Тоді я пропонував йому самому переговорити з Головним Отаманом. Він відмовився і просив, щоб я переговорив. Розмова моя з Головним Отаманом була досить довга, пам’ятаю, що я звертав увагу Головного Отамана на можливість заколоту і просив вирішити справу так щоб цього заколоту уникнуть, додавши, що при цьому питання мого власного самолюбства я зовсім відкидаю. Головний Отаман відповів, що він командірує Головного Інспектора Кедровського, який всю справу розв’яже на місті. Цю відповідь я виголосив отам. Балбачану, котрий сказав, що буде чекать. Після Балбачан продовжував сідіть в своїй кімнаті, здається з добр[одієм] Гавришко, а решта кінного полку чорних запорожців пішли на місце свого розташування у м. Проскурів. Життя і праця у Штабі шло нормальним порядком. Тілько біля моєї та кімнати Балбачана (д[обродія! Гаврішко) стояли часові. Коли приїхав Головний Державний Інспектор Кедровський я його поінформував по всій справі а далі він уже персонально вів переговори з отам. Балбачансм. Більш я з отаманом Балбачаном не бачився. Коло 15 години він вийшов з Штабу і більше в штаб не повертався. Тим часом з докладів і розмов багатьох осіб, а яких саме не пам’ятаю для мене з’ясувалось, що козаки абсолютно в цій справі не знають, що це єсть справа кількох старших старшин 7-й дівізії. Пізніш коло 19–20 годин до мене явилась делегація від кінного полку чорних запорожців, яка зазначила, що вони були введені в обман. Ця делегація перед тим була у Головного Отамана на станції і привезла від Головного Отамана записку досить довгу, в якій Головний Отаман реабілітував чорних запорожців. Ця записка була оголошена в наказі по групі і в той же вечер розіслана. З пізнійших розмов я знаю, що безумовно козаки нічого не знали по цій справі і були обманути. Командір кінного полку чорних запорожців Дьяченко потім докладав мені, що він виконував наказ начальника 7-й дівізії і в цьому всьому він не бачив нічого дивного, що в дійсности було так я не певен. Арешт от[амана] Балбачана був переведен на приватній квартирі (адреси не знаю) по роспорядженню, здаєтся Головного Державного Інспектора частиною Дорошенківського полку, яка всупереч оперативному наказу групі була залишена у Проскурові з відома Нач[альника] дів[ізії] 6-ої Запоріжської отамана Ліневського, котрий потім пояснював це випадковим збігом обставин. Добродій Гавришко у той же день кудись зчез забраши казенний екіпаж та коні. Хто бував у Балбачана у Проскурові і хто мав на нього вплів я нічого не знаю. Що торкается д. Шемета, то я не знаю чі був у цей час він у Проскурові. Знаю з пізнійших розмов, що коли Балбачан зі штабу перейшов на пріватну квартиру, то там була виставлена сильна варта з Наливайківського полку 7-і дівізії, якім командував тоді полковник Зельницький, про якого на підставі теж пріватних розмов і чуток у мене склалось враження, що він брав наібільш актівну участь в справі Балбачана. Стверджувати це иншими фактами крім наведеного не можу. Прохання до Центрального Уряду про призначення отамана Балбачана командуючим Запоріжською групою було подписано всіми командірами полків 7-ої дівізії, командіром дівізії і його помішником, крім наштадів 7-ої Каплуна і де якими полковниками 8-ої дівізії. Більш по ділу додати нічого не можу. Показ мій мені оголошен. Вписано: «у 7-ої дівізії» «як» закреслено «в» вписано замість закреслено[го]: «все це єсть».