Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Серия: Офіцерський корпус Армії УНР #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-041-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2». Краткое содержание книги:
Київської легкої гарматної школи — генеральний хорунжий Промтов;
Київської інженерної школи — генеральний хорунжий Ельснер;
Одеської авіаційної школи — полковник Кануков.
У праці Бориса Монкевича «Організація регулярної армії Української Держави 1918 року» зазначено, що комісія планувала відкрити військову школу в Житомирі, а також: гарматну і військову школи у Львові{325}. Однак серед документів Головної шкільної управи 1918 р. немає навіть побіжних згадок про можливість створення цих закладів. Не зауважено цього й у спогадах Варфоломія Євтимовича, який був незмінним членом комісії зі створення військових шкіл{326}.
Незважаючи на те, що було призначено начальників шкіл, справа їх формування аж до падіння Гетьманату П. П. Скоропадського так і не зрушилася з місця. Тільки по зайнятті Києва військами Директорії почалося гарячкове формування кількох військово-навчальних закладів, здійснюване під керівництвом начальника Головної шкільної управи Військового міністерства Директорії Олексія Астаф’єва — начальника цієї управи за часів Центральної Ради.
Спочатку Астаф’єв намагався зберегти устрій військово-навчальних закладів за планами весни 1918 р., але цього не вдалося реалізувати. Одеські військово-навчальні заклади опинилися на території, зайнятій білогвардійцями, крім того, майже всі начальники шкіл, призначені гетьманським урядом, відмовились служити Директорії. За таких умов було прийнято рішення зберегти Інструкторську школу старшин та не переформовувати її на 2-гу Київську пішу, а також створити ще одну військову школу — Житомирську, начальником якої став полковник Кілька нових керівників військово-навчальних закладів було затверджено 4 січня 1919 р:
Київської гарматної школи — полковник Ломакін (колишній командир батареї Одеської гарматної школи);
Київської інженерної школи — військовий старшина Гетенко;
Єлисаветградської кінної школи — полковник Карпенко (колишній інспектор класів цієї школи).
Наказом від 12 січня 1919 р. були призначені ще два начальники шкіл:
Полтавської пішої школи — отаман Василів-Чечель;
Київської гарматної школи (замість Ломакіна, який так і не прибув з Одеси) — полковник Сарнавський (колишній командир 4-го важкого гарматного полку){327}.
З усіх генералів, призначених до шкіл за часів гетьманування П. П. Скоропадського, залишився тільки начальник Чугуївської пішої школи Тарас Протазанів.
Отже, за станом на середину січня 1919 р. Головному управлінню військово-навчальних закладів Військового міністерства УНР підпорядковувалися кадри шести шкіл: Київської, Полтавської, Чугуївської та Житомирської піших, Київської гарматної, Київської інженерної та Єлисаветградської кінної.
Найбільш успішно створювалась Житомирська піша школа, проте Полтавська, Київська піші та Єлисаветградська кінна так і не встигли остаточно сформуватися і згодом взагалі зникли з реєстрів Дієвої армії УНР.
Київська гарматна та Київська інженерна школи протягом січня 1919 р. формувалися у Києві, а Чугуївська піша — спочатку в Харкові, потім — у Полтаві й остаточно — у Києві. До перших двох вступили студенти київських вузів, до третьої — переважно студенти харківських вузів. Чисельність шкіл була невелика. Так, 30 січня 1919 р. Київська гарматна школа евакуювалася з Києва до Кам’янця-Подільського, маючи у своєму складі лише 15 старшин і 40 юнаків{328}. У той же час до Кам’янця-Подільського було переведено Київську інженерну, Чугуївську та кадри Київської і Полтавської піших шкіл. У лютому 1919 р. ці навчальні заклади очолив новий начальник Головної шкільної управи Військового міністерства УНР полковник Володимир Сальський, призначений на цю посаду наприкінці січня 1919 р. У Кам’янці-Подільському школи значно поповнилися місцевою молоддю та молодими вояками з різних частин Дієвої армії УНР. За станом на 20 березня 1919 р. у складі інженерної школи було близько 200 старшин і юнаків, у Чугуївський — 100, у гарматній — 80. Начальником артилерійської школи був тоді полковник Леонід Сінклер (рідний брат генерала Володимира Сінклера), інженерної — військовий старшина Олександр Гетенко, а Чугуївської — генерал Тарас Протазанів.
20 березня Київська інженерна школа, як найбільш повна, рушила на протибільшовицький фронт у район Проскурова{329}. Юнакам довелося брати участь у кількох кривавих боях із ворогом поблизу Чорного Острова, а потім біля ст. Деражня. Тут школа входила до складу групи військ полковника Івана Омеляновича-Павленка. Після боїв під Деражнею, зазнавши відчутних втрат, школа перемістилася у резерв на ст. Гречани, а невдовзі повернулася до Кам’янця. Однак тут виявилося, що у ній залишилося тільки 48 старшин і юнаків, а решта або загинули, або розбіглися по домівках{330}.