Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2

Спроби створення юнацьких шкіл у 1918–1919 рр

Негативна відповідь, яку дав військовий міністр Центральної Ради Олександр Жуковський делегатам 1-ї та 2-ї Українських військових шкіл, насправді мала вагомі підстави. У той час Жуковський був більше заклопотаний справою перепідготовки офіцерів та унтер-офіцерів — українців з російської армії для служби у збройних силах України, тож усі сили витрачав на створення Інструкторських шкіл для старшин та підстаршин. Справа юнацьких шкіл була не настільки нагальною. Але їх поновлення, звичайно, стояло у найближчих планах Військового міністерства.

Справа військової освіти була передана у відання генерала Олексія Астаф’єва — колишнього викладача Чугуївського та 2-го Київського військових училищ, коли його було призначено начальником Головної шкільної управи, створеної у складі Військового міністерства. Однією з нагальних проблем було видання військових підручників українською мовою. За цю справу взявся помічник генерала Астаф’єва поручик Варфоломій Євтимович, який зорганізував топографію, де друкувалися підручники українською мовою. Першим було видано підручник із загальної тактики — найважливішої дисципліни всіх військово-навчальних закладів. Потому було видано «Тактику технічних військ», «Польову артилерію», «Польову фортифікацію». Переклад підручників здійснювала спеціально створена редакційно-термінологічна комісія, яку очолював військовий старшина Володимир Сальський (він також написав «Тактику технічних військ»). До складу комісії входили відомі українські філологи: Іван Шендрик (львів’янин) та Олександр Курило (киянин). Крім того, Головна шкільна управа у нагальному порядку приступила до розробки навчальних програм у юнацьких школах{323}.

Державний переворот П. П. Скоропадського, який стався 29 квітня 1918 р., значно сповільнив процес створення військово-навчальних закладів. Гетьман сформував особливу комісію з утворення військових шкіл, на чолі якої став генерал Микола Юнаків. Він же з 1 серпня 1918 р. обійняв посаду начальника Головної шкільної управи — замість усунутого генерала Астаф’єва. До складу комісії Миколи Юнакова входило 12 генералів, 8 полковників та 5 військових старшин — усі вони були відомими російськими військовими педагогами, половина свого часу очолювали училища{324}. Щоправда, кожен із цих військово-педагогічних світил мав власну думку про створення військових шкіл і вперто її обстоював, а це гальмувало справу.

Генерал Олексій Астаф’єв виношував думку про формування Спільної юнацької школи — з піхотним, кавалерійським та артилерійським відділеннями, а також Військової політехніки. Але вона не була втілена. Генерали та полковники, члени комісії Юнакова, вирішили відновити у складі збройних сил Української Держави дев’ять військових шкіл, що існували у складі російської армії до листопада 1917 р.: 1-шу та 2-гу Київські, Чугуївську, Одеську, Полтавську військові, Київську легкогарматну та Одеську важкогарматну, Київську інженерну та Єлисаветградську кавалерійську. Причому, 2-га Київська школа мала постати на базі Інструкторської школи старшин. Генерал Астаф’єв планував набрати юнаків уже в серпні 1918 р., а навчання розпочати 1 вересня. Але генерали з комісії Юнакова надто зволікали з цією справою.

Лише з 20 вересня 1918 р. наказом Ч. 538 при всіх юнацьких школах, які невдовзі мали відкритися, було запроваджено 10-місячні курси для перепідготовки старшин військового часу — громадян Української Держави та затверджувалися начальники новостворюваних військово-навчальних закладів:

1-ї Київської пішої школи — генеральний хорунжий Богданович;

2-ї Київської пішої школи — генеральний хорунжий Максимів;

Одеської пітної школи — генеральний хорунжий Кіслов;

Полтавської пішої школи — генеральний хорунжий Анісімов;

Чугуївської пішої школи — генеральний хорунжий Протазанів;

Єлисаветградської кінної школи — полковник Петренко;

Одеської важкої гарматної школи — генеральний хорунжий Нілус;