Волинь
- Автор: Самчук Улас Алексеевич
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Волинь». Краткое содержание книги:
Автор описує події, які відбувалися на Волині: бої між поляками та більшовиками у 1914–1918 роках, між Центральною Радою та більшовиками у лютому 1918 року, рух українського відродження, терор польської влади у 30-х роках. Дія відбувається у відносно короткому часовому проміжку, та цей час був вирішальним для цілого народу і визначив його минуле і майбутнє.
— Дальоко єщо австрієць?
— О, далеко! Там, — махали люди рукою…
— Їй, красотка!.. Пайдьом с намі!.. На нємца!.. Дівчина закриває хвартушком очі.
— Йдіть самі… Хіба вас мало?..
О, немало, їдуть — лава за лавою — міцногруді, усміхнені. І де ті коні плекалися, яка земля їх викормила? Боже, яка та, мабуть, велична земля!
Додому верталися люди поспіхом. Хтось засапаний, без кашкета, побіг полями.
— На сходку! Всі на сходку! Війнааа!
«Війна, війна!» — побігло полями. На магазинському чорному зрубі приліплена широка «бамага-об'явленіє». Така сама «бамага» на церковних воротях і коло Гершка на перехресті до паркана старого Соловія тістом приліплена.
Дядьки збивають коси, кладуть серпи. У кожного вираз непевності. Вулицями, якими проїхали комонники, пішли селяни. Пішли поважні дядьки, пішли їх жінки, їх діти. Коло «шкальні» збори. Старшина читає вголос царський наказ. Дехто кашкета стягнув і цупко тримає його в задубілій від напруження, долоні.
— Так, значить, «перший разряд — червонобілєтчики» завтра раненько, з харчами на три дні, виїхати до воїнського начальника, — закінчив своїми словами старшина.
На дерманських хуторах «перворазрядчиків» усього один — зять-приймак Тараса Здорова, що оце у Великодню з Манчжурії, де служив пограничником, вернувся.
Нічого сказати — пристойний і поважний «москаль». Одяг темно-синій з зеленими нарукавниками та вильотами. Параска Тарасова ходила, мов пава, коли біля неї побрязкував острогами її довгоочікуваний…
І от на… Але, що ридала — що голосила, руки ломала і билася об землю. А він її піднімав, на руках ніс, цілував при всіх — малих і старих. Коло шкальні чекають, тримаючи у кулаках пужална, підводчики. Вози високо вимощені. Коні байдуже помахують хвостами. «Перворазрядчики» вириваються з обіймів матерей, жінок, наречених. Підводи рушають. Голосні виспіви ридань зносяться над селом.
А шляхом з Жолобецького лісу знов висунулись полки. На цей раз піхоти…
— Москалі! Москалі йдуть! — пронеслось селом. Володько, Хведот, Хведір, Їлько і все, що могло бігти, біжить назустріч «москалям».
Виривається з сотень уст розлогий вояцький спів. Здорові з загорілими обличчями люди. На плечах у кожного мішок — «вещевой». Через плечі навскіс згорнута калачем «шинеля» з підв'язаним до неї «котьолком». На голові кашкет з овальною трибарвною «кокардою». На поясі патронташі, лопатки, келепи, сокири. Все нове, все щойно одягнене.
Спереду їдуть баскими випасеними кіньми надуті старшини. При боці у кожного шабля, мапа і далековид.
— Ой, йой-йой! Скільки їх! — вирвалося у Володька. Передні вже на верству від лісу, а задні ще бозна-де. Йдуть, йдуть. Бряжчать котелки. Рота за ротою виступає з лісу. Пісні, жарти. Одна рота нарізує веселої. Звинний, барчистий з кирпатим носиком «москалик» вибиває спереду гопака.
— Браво-браво, Бондаренко! Дай лиха закаблукам! — підбадьорює його якийсь «прапорщик» в окулярах.
А Бондаренко вигупує тяжкими закуреними чоботиськами, виплескує в долоні. Піт з нього ллється зливою, промокла навильот «гімнастьорка», кашкет ледь тримається на злиплих пасмах волосся.
Спереду чути команду. Роти зупиняються. Відпочинок. Бондаренко відгуляв своє…
— Маладец, Бондаренко! — підходить до нього старшина. — Вот тебе руб' на водку! А как водку тєпєр черті п'ют, а чесним людям не дают, так вип'єш чаю. Понял?
— Так точно, ваш' бродь! — тягнеться Бондаренко.
— Спасіба!
— Рад стараться, ваш'бродь!..
Направо й наліво дороги стелиться по стернях вояччя. Деякі біжать далі, ген туди в долину.
— Ех, води! Дай, браток, води!
Сонце смажить навмисне. Від Матвієвого хутора бігом несуть двоє відер води. Ніби сполохана зграя зелених птахів, все зірвалося і женеться назустріч воді.
— Варатіісь! Сукіни сини! Стооой! — горлають старшини. Дехто зупинився, але інші біжать. Відра з водою тримає Катерина. Сотні рук з «баклажками» простягнулося догори.
— Води! Дай, брат, одін глаток!
— Не лєзь! Куда прьош! Нє відіш, человек упал… На голову!..
— Сукіни сини, всю разберут! Чернушка, дєвушка-красотка! Остав для меня!..
— Задушите! Назад! — гукає Катерина. Дружнім хором матюків заревіла воячня. Задні перли наперед, середні назад. Посередині, облита водою, з порожніми відрами, Катерина.
З'явилося кілька вершників на цибатих огирях. Замаяла над головами нагайка.
— Разайдіісь! Разайдіісь, сукіни дєті!..