Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]
- Автор: Фіцовський Єжи
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: ДУХ І ЛІТЕРА
- ISBN: 978-966-378-151-8
- Переводчик: Андрій Павлишин
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]». Краткое содержание книги:
Літературна критика не раз помічала й підкреслювала живописність прози Шульца як очевидну рису його письменства. З не меншою слушністю можна було б констатувати літературність його рисунків і гравюр. Це спонукає і переконує нас до того, щоб придивитися до їхнього змістовного шару. Зрештою, більшість рисунків, принаймні тих, які збереглися, меншою чи більшою мірою стосуються безпосередньо літературних творів. Понад тридцятьма авторськими ілюстраціями споряджене перше видання Санаторію Під Клепсидрою, супроводжуючи прозу, з якою вони тісно пов'язані. Ніколи не втілене прагнення митця опанувати різні графічні техніки, в пізніший період було пов'язане власне з ілюстраторськими задумами, поєднання рисунку з письменством — тоді, коли література посіла у творчості Шульца перше місце, відсуваючи рисування на дещо дальший план, уже підрядний щодо неї.
Іще під час роботи над Ідолопоклонною книгою, в 1921 році Шульц писав літературному критикові Остапові Ортвінові: «Оскільки я побачив багато нових речей, то перебуваю під гнітючим враженням власних недоліків і відсталості. Пан Гожица порекомендував мене Скочилясові, до якого я завтра піду і в школі в якого, може, працюватиму. Пан Гожица також познайомить мене з Крамштиком»[129]. Іще через п'ятнадцять років він переконував у одному з листів, що має намір — ішлося, мабуть, про перспективу нового видання Цинамонових крамниць, — навчитися деревориту, щоб те видання ілюструвати, а за рік до своєї трагічної смерті, вже в окупованому німцями Дрогобичі, пропонував своїй молодій приятельці, малярці Анні Плоцкер та її нареченому Маркові Цвіліху, щоб ті навчали його «малярства, очищеного від академізму»[130]. Усі ті наміри ніколи так і не здійснилися, в галузі графіки Шульц виконав лише Ідолопоклонну книгу, послуговуючися рідкісною технікою, не вживаною в Польщі практично ніким. Він пише про неї в листі до Зенона Вашневського, колишнього колеги по навчанню у Львівській Політехніці:
«Метод, яким я послуговуюся, є копітким. Це не офорт, а т. зв. cliché-verre — скляна пластина. Рисується голкою на шарі чорного желатину, який вкриває скло, отриманий таким чином негативний, просвітлюючий рисунок виконує роль негатива світлини, тобто його треба скопіювати у фотогр. рамці на світлочутливому папері, проявити, закріпити і промити — процедура, як при фотовідбитках — кошти чималі — праця також»[131].
Шульц розпочав роботу над тим циклом у 1920 році, праця тривала упродовж наступного року, а за кілька років він заходився вміщувати комплекти гравюр, які налічували від кільканадцяти до понад двадцяти робіт, у власноручно виготовлені теки, оправлені в полотно, яких виконав, мабуть, щонайменше кількадесят.
Безсумнівні ознаки мистецького впливу Ґойї знайшли вираз і в драматизмі самого рисунку, і в динамічності композиції фігур і світлих плям, які контрастують із оточуючою їх темрявою. Проте тут наче зустрілися Ґойївські мотиви з різних сфер: його «Шаленства» чи гострота «Капричос» супроводжуються «Оголеною Махою» — Шульцівською Ундулею, насиченою власною вродою, котру не сміє затьмарити гримаса довколишньої розпусти, хоча саме вона є джерелом збурення.
«Ідолопоклонна книга II», титульна графіка з Книги
Ідолопоклонна книга та більш ранні рисунки не мають ілюстративної функції, хоча, як і вся пластична творчість Шульца, містять «літературні» ба навіть наче-фабулярні первні. Станіслав Іґнаци Віткевич, який одним із перших високо оцінив літературну творчість Шульца, з ентузіазмом поставився до його гравюр. В опублікованій оцінці їх, де, керуючись своєю схильністю до жартівливих неологізмів назвав їх «дряпографіями» (від слова «дряпати»), він писав: «Донедавна я й не знав, що коли йдеться про рисунок, — Шульц є мало що не самоуком. Це може тільки ще більше посилити повагу до цього дивовижного таланту й індивідуальності. Як графік і рисувальник він належить до нурту демонологів. Гадаю, початки цього напрямку проглядають у деяких творах старих майстрів, які ще наче в ньому не спеціалізувалися, ск. у Кранаха, Дюрера, Грюневальда, коли вони малюють із дивовижною впевненістю й розгнузданою насолодою теми радше пекельні, ніж небесні, відпочиваючи в них із чистим сумлінням після часто либонь нудних і вимушених святощів. […] Але справжнім творцем того напрямку (звісно, якщо йдеться про зміст, про підґрунтя дійсності, про нагоду для Чистої Форми) був Ґойя. Від нього виводяться демонологи XIX століття, як-от Роп, Мунк чи навіть Бердслі. […] Деякі з композицій Шульца видаються майже близькими до ідеалу Чистої Форми, з точки зору композиції та розподілу темних і світлих плям, а також незначних деформацій, що дають надзвичайно контрастне спрямоване напруження окремих мас. Та, либонь, єдність індивідуальності цього митця (не цілком розвинутого у чистому типі) все ще є (а може, й назавжди) причавлена його потужним життєвим наповненням і не може досягнути самостійності виразу в чисто мистецькій формі. […] Маю таке враження, що в Шульца ми перебуваємо якщо вже не в зоні геніальності, […] то принаймні на її межі. Те саме стосується його літератури»[132].
129
Лист Шульца до Остапа Ортвіна 20.V.1921 (див.: Księga listów, s. 17).
130
Лист Шульца до Анни Плоцкер 19.XI.1941 (див.: Księga listów, s. 132).
131
Лист Шульца до Зенона Вашневського 24.IV.1934 (див.: Księga listów, s. 37).
132
St.I. Witkiewicz, op. cit. (див.: Księga listów, s. 63–64).