Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця». Краткое содержание книги:
Річард теж розуміє, що не зможе цьому запобігти, тому відчуває свою провину. Він поодинці повинен нести гріх, в якому не зважився б зізнатися навіть єдиній людині, яку любив… І яку втратив.
Приєднуйтесь до Річарда і Келен в заключному романі про одну з найдивовижніших і незабутніх пригод, коли-небудь описаних. Вона почалася з першого правила, а закінчиться правилом правил, неписаним правилом, правилом, негласним з давніх часів.
З новим сходом сонця, світ зміниться назавжди…
Вона намагалася не з'їсти рибу занадто швидко. Від риби йшла гаряча пара, так що особливо швидко їсти і не виходило. Це, та ще й дрібні гострі кістки. Так здорово було їсти гарячу їжу, що вона майже плакала від радості. Коли вона з'їла одну рибу, жінка простягнула їй другу.
Рейчел взяла її без сорому. Їй так треба було поїсти. Вона переконувала себе, що їй потрібно набратися сил, щоб швидко рушити далі. Ніжна риба розбудила гострий голод, що причаївся в глибині її шлунку, проганяючи біль. Рейчел з'їла ще кілька, перш ніж відчула ситість.
— Не заганяй завтра коня, — сказала жінка. — Інакше він загине.
Рейчел моргнула.
— Звідки ти знаєш?
— Ми познайомилися з твоєю конячкою, коли я натрапила на твій табір. Вона дуже погана.
Рейчел відчула жаль до коня, але їй треба було поспішати. Вона не повинна була зволікати ні з якого приводу. Їй потрібно було поспішати.
— Якщо я поїду повільніше, вони мене наздоженуть.
Жінка схилила голову.
— Хто вони?
— Привиди-кулдики.
— А, зрозуміло.
— Привиди-кулдики женуться за мною. Варто мені зупинитися, вони наближаються. — Очі Рейчел наповнилися сльозами. — Я не хочу, щоб вони до мене добралися.
Жінка вже сиділа поруч, обнявши її рукою, втішаючи. Це було так добре, що Рейчел заплакала від несподіваного відчуття захищеності. Їй так треба було поспішати. Їй було так страшно.
— Якщо ти заженеш коня до смерті, — вимовила жінка м'яким голосом, — вони наздоженуть тебе, хіба ні? Просто притримай його трохи. У тебе ще є час.
Рейчел знизала плечима в обіймах жінки.
— Точно?
— Точно. Тобі потрібно дати коневі можливість відновити сили. Якщо кінь загине, з цього не вийде для тебе нічого хорошого. Повір мені, якщо не хочеш опинитися посеред степу без коня.
— Тому що тоді примари-кулдики схоплять мене?
Жінка кивнула.
— Тоді схоплять.
Коли по спині Рейчел пробігли мурашки, жінка обняла її міцніше, поки тремтіння не пройшло. Рейчел раптом виявила, що тримає в роті кант сукні, як робила, коли була зовсім маленька.
— Дай руку, — сказала жінка своїм заспокійливим голосом. — У мене є для тебе дещо.
— Що це?
— Дай руку.
Коли Рейчел простягнула руку, жінка поклала щось маленьке їй в долоню. Рейчел піднесла її ближче, намагаючись розглянути. Це було щось короткий і пряме.
— Сховай у кишеню.
Рейчел підняла очі на добре обличчя.
— Навіщо?
— Коли-небудь знадобиться.
— Признавайтеся? Для чого?
— Дізнаєшся в свій час. Ти зрозумієш, коли воно тобі знадобиться. Просто коли зрозумієш, пам'ятай, що це тут, у твоїй кишені.
— Але що це?
Жінка обдарувала її своєю чудовою посмішкою.
— Це те, що тобі потрібно, Рейчел.
Спантеличена, Рейчел не могла і припустити, що все це значить. Вона засунула штучку в кишеню.
— Воно чарівне? — Запитала Рейчел.
— Ні, — відповіла жінка. — Не чарівне. Але воно тобі знадобиться.
— Це мене врятує?
— Мені пора, — сказала жінка.
Рейчел відчула як у горлі піднімається грудка.
— Може, посидьте біля вогню ще трохи?
Жінка глянула на неї розуміючими, добрими очима.
— Думаю, можна.
Рейчел відчула, як її руки знову вкрилися гусячою шкірою. Тепер она знала, хто була ця жінка.
— Мама?
Жінка м'яко погладила Рейчел по голові. Сумно посміхнулася. По її щоці покотилася сльоза. Рейчел знала, що мама давно померла, по крайній мірі, їй так говорили. Можливо, це був добрий дух її матері.
Рейчел розкрила рот, щоб заговорити, але мати м'яко змусила її замовкнути, притиснувши голову Рейчел до себе.
— Тобі треба відпочити. Я постережу. Спи. Зі мною ти в безпеці.
Рейчел так втомилася. Вона прислухалася до чудесного звуку биття серця своєї матері. Вона обхопила матір руками за талію і уткнулась в неї обличчям.
В голові Рейчел роїлися тисячі запитань, але, здавалося, з грудкою в горлі вона не змогла б вимовити ні слова. Та й потім, не дуже-то їй хотілося говорити. Зараз їй хотілося просто сидіти ось так в обіймах материнських рук.
Як би вона не любила Чейза, це відчуття було настільки несхожим ні на що інше, що вона просто не могла порівняти його з чимось ще. Вона несамовито любила Чейза. Це було у своєму роді чудово. Ніби дві половини одного цілого.
Рейчел зрозуміла, що заснула, тільки коли відкрила очі на світанку. Темно-лілові хмари, здавалося, намагалися приховати перші промені на сході неба.