Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих

За останній місяць Річард з конем звикли один до одного. Жеребець був поступливий, але не особливо доброзичливий, а Річарду і не хотілося нічого більшого. Ніккі не знала, чи були у коней клички, та це її й не цікавило, так що Річард попросту називав чорного жеребця «Хлопчик», а кобилу Ніккі — «Дівчинка». Ніккі, судячи з усього, було все одно, і вона наслідувала його приклад.

— Ти дійсно вважаєш, що це останки дракона? — Запитала Ніккі, коли він її наздогнав.

Жеребець уповільнив хід і радісно ткнув кобилу мордою в бік. Дівчинка у відповідь ледь ворухнула вухом.

— Наскільки я пам'ятаю, розмір цілком підходящий. Ніккі труснула головою, відкидаючи волосся за спину.

— Ти це серйозно, так? — Річард спантеличено насупився.

— Ти ж сама бачила. Хто ще це може бути? — Вона зітхнула:

— Я думала, це кістки якогось давно вимерлої тварини.

— З такими роями мух? Та на деяких кістках ще збереглися залишки сухожиль! Ніяка це не давнина. Дракон загинув з півроку тому, а може, й пізніше. Ніккі зиркнула на нього.

— Значить, у Новому світі і справді водяться дракони?

— Ну, у всякому разі, у Серединних Землях — точно. Там, де я виріс, їх не було. Наскільки я розумію, дракони володіють магією, а в Вестланді магії не було. Коли я приїхав сюди, то… побачив червоного дракона. Взагалі-то вони зустрічаються надзвичайно рідко.

А тепер їх стало ще на одного менше.

Ніккі мало хвилювали драконячі останки, а Річард вже давно прийшов до висновку, що у нього куди більше шансів виплутатися з цієї ситуації, якщо не проявляти ворожість. Озлобленість підриває сили, заважає думати і шукати вихід.

Він не міг змусити себе проявляти дружелюбність, але намагався не злити Ніккі, щоб не нашкодити Келен. Поки що це йому вдавалося. До того ж Ніккі не так просто було вивести з себе. Коли їй щось не подобалося, вона поринала в повну байдужість.

Тим часом вони знову вибралися на дорогу, з якої звернули, коли помітили білі піки, що виявилися при найближчому розгляді останками дракона.

— На що це схоже — жити в країні без магії?

— Поняття не маю, — знизав плечима Річард. — Просто живеш, і все. Це здавалося в порядку речей.

— Ти був щасливий, живучи без магії?

— Так, дуже. — Він знову насупився. — А що?

— І тим не менше ти бився за магію. Так?

— Так.

— Орден хоче позбавити світ від магії, щоб люди росли щасливими, без отруйного туману чарівництва, постійно підстерігаючого їх біля порога. — Вона подивилася на Річарда. — Орден хоче, щоб діти росли такими ж щасливими, як і ти. А ти з ним хочеш битися.

Річард вважав за краще промовчати. Його анітрохи не хвилювало, чого там хоче Орден. Думки його були зайняті іншим.