Країна Мумі-тролів. Книга третя

Південно-західний вітер не стихав, снігове хмаровище дедалі більше заволочувало небо. Свіжо й печально пахло снігом.

Мудрик не здивувався, що берег річки, де стояв намет, спорожнів. Напевно, Нюхмумрик зрозумів, що зустрічати з далеких країв родину Мумі-тролів годиться саме мудрикові Лавці. У Мудрика закралася підозра, що Нюхмумрик збагнув не лише це, а ще багато потаємних речей, але то тривало лише мить. Він знову поринув у роздуми, де місце було тільки йому самому. Він так шалено мріяв про зустріч з родиною, що аж знеміг. Щоразу, коли він думав про Мумі-маму, в нього починала боліти голова. Вона так нестерпно щемко уявлялася йому в досконалому образі доброти і ласки, що її обриси зрештою розрослися й розмилися, немов у надувної кульки.

Уся Долина Мумі-тролів стала наче несправжньою. Будинок, садок, річка обернулися грою тіней, і мудрик уже не знав, що є витвором його уяви, а що відбувається насправді. Надто довго довелося йому чекати, і тепер він сердився. Мудрик сидів на кухонних східцях, обхопивши коліна лапками й міцно зажмурившись. Чужі, непомірних розмірів образи товклися в його голові. Він раптом злякався! Зірвався на ноги й кинувся бігти — повз грядку, де росла ярина, сміттєву яму — просто в ліс, де його вмить обступила сутінь. Мудрик опинився у глушині, бридкому, занехаяному лісі, про який казала Мюмля. Тут завжди панував присмерк. У непролазних хащах дерева боязко тулилися одні до одних, тонким гілкам було тут надто тісно. Земля скоцюрбилася, мов мокра шкіра. На чорному тлі яскріли лише вогненно-жовті гриби, вони росли, простягаючи з темряви шапочки, немов руді долоньки; стовбури дерев вузлилися грибними наростами з молочно-оксамитовим кожухом. Тут панував зовсім інший вимір. Мудрик Лавка не мав для нього ані слів, ані образів, ніщо не влягалося у його звичне бачення світу. Ніхто не протоптував тут стежок і не лягав спочити під деревами. У цих нетрях місце було тільки тим, чиї голови заполонили чорні помисли. То був ліс гніву.

Мудрик Лавка раптом заспокоївся й уважно роззирався навкруги. Бідолашний мудрик з неймовірним полегшенням відчув, як усі його розбухлі, суєтні думки зникли з голови. Вигадана розповідь про Долину та щасливу родину зблідла і кудись віддалилася. Віддалився, став невиразним і образ Мумі-мами. Мудрик уже не міг собі уявити, якою вона була на вигляд.