Зима наближається

Через кілька годин після загибелі Бориса з’явилися повідомлення про те, що поліція провела обшук у нього вдома, конфіскувавши папери й комп’ютери. Вороги Путіна часто стають жертвами, а його жертви завжди є підозрюваними. Борис був пристрасним критиком путінської війни в Україні та на той момент якраз закінчував звіт про присутність російських солдатів на Донбасі, факт, заради приховування якого Кремль не шкодував жодних зусиль. Попри це, сьогодні знову звучить запитання «Чи справді Путін віддав такий наказ?», як це було, коли у 2006 році застрелили журналістку Анну Політковську або коли торік над Східною Україною збили рейс «еМейЧ 17».

Допоки Путін перебуває при владі, ми ніколи не дізнаємося, хто саме віддав такий наказ, але немає жодних сумнівів, що він несе безпосередню відповідальність за створення умов, за яких ці злочини відбуваються з такою жахливою частотою. Ранні теми заяв Путіна про відновлення національної гордості й державності, які були втрачені з падінням СРСР, повільно відійшли вбік і змінилися отруйною сумішшю націоналізму, войовничості та ненависті. 2014 року опозиційний рух, який відчував на собі дедалі більший тиск, протягом тривалого часу зневажався й висміювався, пройшов своєрідний ребрендинг. У підконтрольних Кремлю ЗМІ його почали називати небезпечною пятою колоною або «націонал-зрадниками» — підлими словами, які російська влада доволі часто позичає в нацистів.

Щоб не відставати від пропаганди, Путін збільшив підтримку найбільш репресивних, реакційних і кровожерливих елементів свого режиму. Серед них слід назвати очільника Чечні Рамзана Кадирова та голову Слідчого комітету Олександра Бастрикіна, який нещодавно заявив, що Конституція Російської Федерації «стоїть на шляху захисту інтересів держави». Для цих людей кров стала розмінною монетою, способом продемонструвати вірність режиму. Саме цього й добивався Путін, щоб утримати свою владу: культури смерті та страху, що охоплює всі одинадцять російських часових поясів, а тепер ще й експортується до Східної України.

Борис Нємцов був невтомним борцем та одним із найдосвідченіших критиків путінського режиму, причому ця роль, безумовно, була єдино можливим його призначенням. Свого часу він був успішним мером Нижнього Новгорода, здібним членом уряду та парламенту, а тому міг би вести комфортне життя в системі владної вертикалі як такий собі ліберальний реформатор. Але Борис просто не міг працювати разом із путінським режимом. Розумієте, він мав принципи й не міг спокійно дивитися, як наша країна сповзає назад у темні тоталітарні глибини.