Вибрані твори

Визначена Організацією на голову столичної Спілки письменників і редакторку єдиного в той час на українському материку періодичного літературного видання, Олена Теліга виповнює те призначення до краю.

Якось в дружньому колі висловить сумнів, чи правом їй припала честь провадити столичний орган культури. На запит співрозмовника — хто ж був би відповідніший? — називає без роздуму блискуче ім’я одного публіциста на українському Заході. Та відповідь: «Це право маєте власне ви, пані Олено, а не він, бо ви є тут, а він там», цебто що вона зважилась приїхати, а він не приїхав — вже не заперечує...

І дійсно, Олена Теліга мала внутрішнє право бути редакторкою тижневика літератури і мистецтва «Літав-ри», і головою Спілки письменників не тільки завдяки своєму таланту, але й тому ідейному горінню і тій відвазі, які провели її через «темні води» та проложені ворогом межі до оточеного дротами смерті міста. Весела, з іскристим сміхом молода жінка, що, здавалося, може уся поринути в блискавичному ритмі козачка, — вийшовши на ці кам’янисті київські верхи, вміє бути «тверда й сувора». Як колись заповіла: «...Тяжке змагання наші душі зоре, Щоб колосились зерна перемоги».

Безкомпромісово освітлює цілі, очищеного національною революцією, українського мистецтва. Говорить про його високе завдання «віднайдення всіх тих цінностей, які б скріплювали, а не розслаблювали душу нації»; про «віднайдення... правдивих глибин і висот української духовості і створення для них стрункої й незнищимої форми...», щоб в українському мистецтві жила «велика і мужня любов до своєї нації і до всього великого і шляхетного...» Бо це мистецтво має виховати «сильних і твердих людей української нації, що вміють жити, творити і вмирати для своєї Батьківщини»!

Здавалось, це самозрозумілі правди, властиві кожному здоровому суспільству; та висловлені новими словами, з безмежною щирістю та запалом в пустошеному стільки років тотальним терором і тотальною неправдою місті — вражали.

Самі заголовки її статей — «Розсипаються мури», «Нарозтіж вікна», «Братерство в народі», «Прапори духа» — вдаряли як гасла. Бож з ідеї націоналізму, що їх Олена Теліга зі своїми друзями несла, для неї не сміло бути «ні одного порожнього слова». «Кожне гасло має вростати в нашу землю, а не засмічувати її порожньою лускою».

Підтримує на дусі молодих авторів, навіть, коли б їхні твори були мистецьки невиразні, але виростали б з національних джерел, і навпаки — заперечує вартість творів, яким бракує морального ґрунту й — що найгірше — які хотять приподобатися новому окупантові.

Збирає, організує, інспірує письменників. Хоч серед них так мало було справжніх письменників, переважно ідейно та мистецьки ще зовсім сира молодь, впливаючи словом та ще більше прикладом власної самопосвяти. Точна і ділова як редакторка і як голова Спілки знаходить в собі силу і час зайнятися з метою допомоги письменникам і справами такими далекими від літературної творчості, як господарські. Це та діяльність, яку Ольжич в одній із своїх поезій назвав: «діла і змагання сторукі»!