Нафта
- Автор: Пазолини Пьер Паоло
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7233-7
- Переводчик: Юлія Вікторівна Григоренко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нафта». Краткое содержание книги:
«Я розпочав писати книгу, яка буде моєю справою протягом років, може, до кінця життя. Не хочу про неї розповідати…; досить сказати, що це щось штибу «підсумку» всього, що я пізнав, усіх моїх спогадів». Так Пазоліні описав свій останній роман, якому судилося лишитися незавершеним через несподівану й трагічну смерть автора. Роман «Нафта», розпочатий на початку шістдесятих, у часи світової нафтової кризи, робота над яким тривала аж до смерті письменника, у листопаді 1975 року, — це великий уривок того, що мало стати романом-monstruum, обсягом приблизно дві тисячі сторінок. Це відчайдушні розсліди людської природи, вивчення таємниць сексуальності й усе це на тлі розколу розквітлої Італії з її зухвалою економічною політикою та таємними змовами у владі.
Коли човен дістався порту, всюди вже горіло світло. І нагорі його щогли теж світилося. Зблизька постало все занепадницьке убозтво будиночків, котрі тулилися навколо маленького округлого порту; і не лише нових, але й старовинних, що, втім, уже були руїною і від яких залишилися лише вигрібні ями та нужники, де теплої днини, оточені смородом, гралися дітлахи. Окрім гівна, у порту тхнуло залежалою рибою та гнилими овочами; але ще й померанцями та жасмином. Човен заходив у порт, як і зазвичай, нескінченно довго. Коли пришвартувалися, стояв уже пізній вечір; а це означало, що стояла глупа ніч.
Троє Старців, слідом за якими йшов гурт, серед них був і Кармело, вийшли на берег і попростували в центр вуличками, що простягалися крізь старовинні будинки, на місці яких були лише вигрібні ями та сральники. Але відразу за ними виявилася гарна дорога, вимощена великими ххх з ххх, на узбіччі яких, окрім старих будинків, подекуди здіймалися церкви та невеличкі маєтки з дивовижними парадними дверима з ххх; трохи далі був невеличкий майдан, де, певно, розташовувався рибний ринок, але наразі навколо все було впорядковане й вимите; бруківка, на яку вилили відра води, що досі не висохла, вимивши її, вилискувала всіма своїми ххх неправильної форми, які тепер можна було чудово розгледіти. У провулку, що розташовувався у глибині майдану й куди звернули Старці та їхні супутники, була вузенька дорога, — вузькі східці, що їх теж гарненько вимили, біля скинії[202] у бароковому стилі, статуї в якій уже не зосталось, — котра вела на вищий рівень міських вулиць.
Нотатка 63
ЙШЛОСЯ ПРО ЗБОЧЕННЯ?
Наступного дня Карло підвівся рано. Світло, що просочувалося крізь щілини у жалюзі, було ще сірим. Наче флоберівський герой, він згадав про вечір напередодні й про те, що з ним трапилось. Безсумнівно, з ним трапилось диво. Ніби блаженство, воно наповнювало його життям. Йому хотілось підвести голову й здійняти очі до неба, щоб подякувати Господу: щастя, якого він, як він гадав, зазнав, було сильнішим за того, хто подарував йому його. Воно існувало незалежно ні від чого, як у атеїстів, які не вбачають іншого обрію, як своє власне життя.
Від жадання побачити Кармело увечері в «Тула» Карло тремтів. Почався новий розділ його життя. І його треба було прожити день за днем. І щоб здійснити це, тільки й треба було, що той номер телефону (який досі записаний на зім’ятому клаптикові паперу), один дзвінок, який уже зробити було легко й який уже став майже буденним, і зустріч у тому пекельному місці, що стало символом дивної прихильності долі.
Усе, що відділяло його від миті, коли він знову побачить Кармело — молодого, майже юного, незважаючи на чоло з облисілими скронями, за допомогою якого хтось чи щось вирішив зробити його вразливим і заздалегідь завдати йому болю, відкриваючи його неминуче майбутнє — можливо, як покарання за його невинність, — адже у майбутньому йому годі було чекати чогось, окрім злиднів, позаяк єдине його багатство — молодість, й іншого багатства у світі він не здобуде, — усе те, що відділяло його від нової зустрічі з Кармело, було для Карло порожнім. Вчинки й слова, якими він мусив заповнити цю порожнечу, були для нього бридкими. Настільки відворотними, що він не міг їх стерпіти. Можливо, до нього прийшла taedium vitae[203], яка поволі, а часом раптово, змінює життя? Кар’єра, ˂ його прагнення, влада (й читач про все це знає) видавались йому цілковитою дурістю, що взагалі не має ніякої цінності.
202
Скинія (євр. «шатро»), або табернакль — у католицьких храмах прибудова чи архітектурно оформлена ніша, де розміщують статуї.
203
Депресія (лат.).