Нафта

Незабаром показалася альтанка, а за нею — море. Воно було блякле, сіре, брудне й непорушне, ніби озеро. Та над ним розіпнулися безкрайньо-тьмяні небеса. Повітря знову втратило свою надзвичайну прозорість; усе навкруги огорнула тепла поволока, якщо не густий туман.

Перед альтанкою, де зупинилася машина, в якій нерухомо застигли три постаті, на моторолері проїхав нічний наглядач. Він зупинився на розі, перед баром, залишивши моторолер з увімкненим двигуном біля тротуару, й почав вовтузитися коло засувів: тихо, повернувшись до всіх спиною. Він довгенько там стирчав; потім пішов до іншого засува (перед крамницями по обидва боки альтанки були широкі навіси). Його кроки лунали у спокійній, неокраїй, огорненій серпанком нічній теплоті. Потім знову запала тиша. Нахилившись, він терпляче знову почав марудитися біля засува, потім несподівано рішуче, але так само неспішно повернувся до свого моторолера, що вірно чекав на нього, й коли він виходив із тіні навісу, стало видно його опецькувате обличчя, як у голови родини, волосся у нього було коротко стрижене й виголене на потилиці, як колись носили, бороду мав він трохи задовгу, вона досі була зовсім чорна. Він не огледівся, автівки не помітив. Узявся за ручки на кермі й здійнявши свою важку ногу голови сімейства, сів на моторолера, вмостився там, наче в кріслі, і з відсутнім виглядом, нічим не цікавлячись, поїхав далі на своєму моторолері, двигун котрого тріскотів, але його шум невдовзі затих. Машина знову рушила у протилежний бік від того місця, де були ті засуви. Будиночків у селищі ставало дедалі менше, й якщо таке можливо, вони ставали чимраз убогішими й безладнішими. Частіше зустрічалися дерев’яні загороди та очеретяні хижі, де ставили на стоянку авто. Усе частіше повз розкопану землю між одним та іншим скупченням будинків проглядалося море; аж поки за маленьким мостиком, що йшов через мутний канал, будівлі зовсім не щезли й не залишився лише пляж, як величезна вигрібна яма із засохлими нечистотами.