Злий
- Автор: Тирманд Леопольд
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Марія Пригара
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Злий». Краткое содержание книги:
З боку Алей, тінистих від буйної вже зелені, невеличкий прямокутник тротуару був відгороджений своєрідною расою, прикрашеною ящиками пеларгоній; тут стояло кілька столиків, над якими, височіли великі кольорові дові парасольки.
Обидва старигани посідали в кутку добре затіненої тераси, далі від інших столиків, і замовили каву. Якусь, хвилину вони споглядали жвавий вуличний рух, потім обмінялнся кількома зауваженнями на тему сьогоднішньої спеки та відносного холодка в тому куточку, де сиділи. Згодом покуштували принесену їм каву й рогалики.
«Тепер або ніколи!» подумав Калодонт і вирішив кинутися в атаку.
— Власне, я ж досі не знаю вашого прізвища, пане, — почав він хитро.
Пан у котелку примружив розумні чорні очі, які раптом стали демонстративно тупими й бездумними.
— Це правда, — відповів він. — І я охоче скажу вам його, пане, коли відрекомендуюся. Думаю, проте, що зараз це не так важливо. Далеко важливіше те, що я знаю ваше прізвище.
Бадьоре обличчя Калодонта застигло, а потім почало поволі набрякати кров'ю.
— Ясно, — промовив він голосом, тремтячим від зусиль опанувати себе. — Ви ж назвали його отам, біля кіоска, питаючи, чи це я.
— Так, це правда, — м'яко відповів його співбесідник, знизивши голос. — Але ж це не ваше справжнє прізвище, пане Юліуше? — останні слова він вимовив тоном хлопчика, який благає пробачення.
Червоні жилки на рум'яних щоках Калодонта набрали фіолетового відтінку.
— Звідки ви це знаєте, пане? — спитав він здушеним голосом і так наїжився, що його нашорошені сиві вуса, здавалося, от-от розлетяться в різні боки.
— Це не має значення, — лагідно, наче перепрошаючи, відповів пан у котелку. — Але я знаю також, пане Юліуше, що ви — чи не наймужніша стара людина в цьому місті з часів генерала Совінського. Що ж… Річард Перший теж був з роду Плантагенетів, а всі знають його, як Річарда Левине Серце! Історія відзначить на своїх сторінках тільки звучне ім'я: Калодонт.
Юліуш Калодонт зітхнув з явним полегшенням. Ні, цей чоловік не був нужденним шантажистом і прийшов сюди не з лихими намірами! Щось схоже на промінь осяяло на мить похмуре чоло Калодонта.
— Ви так думаєте, пане? — спитав він невпевнено.
— Дорогий пане Юліуше… — помовчавши, почав з невимовною лагідністю його співбесідник. — Повірте: я мислю чітко й логічно. Я знаю: те, що діється останнім часом у Варшаві, може бути виключно справою рук людини, зрілої з усіх поглядів, людини, що стоїть на високому рівні, моральному й розумовому. О, ні! Ніхто не переконає мене, що ЗЛИЙ — один з отих недоварених лобурів у кольорових сорочках і тенісках. ЗЛИМ може бути тільки літня людина, відповідальна й серйозна. Одне слово: ЗЛИЙ — це ви, пане!
Юліуша Калодонта охопило дивне почуття, наче йому тось накладав гору його улюбленого шоколаду з горіхами. І знов незрозуміла симпатія до несподіваного знайомого прокралася в душу.
«Ну, ну, — подумав він. — Оце так підлестив… Зрештою, що тут багато говорити: люди можуть помилятися… кінець кінцем, я здатний до великих дій, і мені можна приписати великі речі»… Та водночас Калодонт відчув, як у ньому зростає пекельна хитрість.
— Ні, — відповів він липким, наче меляс, тоном, яким, на його думку, завжди розмовляв Талейран під час переговорів. — Ви силкуєтесь збити мене з пантелику. Але я знаю, чому… Стара пісня: хапай злодія! Це ви, пане, ЗЛИЙ!
Пан у котелку всміхнувся з поблажливою вдячністю.
— Дякую за комплімент, — уклонився він. — Думаю, проте, що досить глянути на мене, аби втратити всякі ілюзії на цю тему. Ви надто раптово помчали галопом, пане Юліуше.
Калодонт вперто надув губи.
— Ну, і що з того, що ви, пане, хирляк? Не мускули вирішують, коли є щось у кишені. Ви ж не олівцем тероризуєте шоферів, ні?
Пан у котелку всміхнувся трохи меланхолійно.
— Ах, от ви про що! Це був жарт… І ви на цій підставі?.. Ні, ні, пане Юліуше, може, краще поговоримо про брильянти?.. Що ви думаєте про той брильянт, який я бачив у віконечку вашого кіоска, на руці, що подавала мені пачку «Моряків» минулої п'ятниці о четвертій годині сімнадцять хвилин опівдні? Цей брильянт звідки — з Бразілії чи з Уралу, з Індії чи з Кімберлея? І як він шліфований — алмазною гранню, розеткою чи може ще якось?
Юліуш Калодонт похилив голову, приголомшений такою обізнаністю. Цього руху було досить. Пан у котелку негайно ж кинувся вперед, почувши свіжий слід.