Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
Як тільки приїжджі опорядили себе, з'явився вістовий і доповів, що їх запрошує оберштурмбанфюрер Франц Клейн.
Не одягаючи плащів, вони пройшли піщаною доріжкою до оштукатуреного будиночка, повитого бурим декоративним плющем. Над його парадними дверима були прибиті величезні оленячі роги з білою лобовою кісткою, які за формою нагадували щит.
У прихожій з дубовими панелями, освітленій масивними мідними канделябрами, їх зустрів сам оберштурмбанфюрер. Він був у бриджах, чоботах і картатій домашній куртці. Очевидно, Клейн мав подвійну мету: хотів настроїти гостей на дружню невимушеність і водночас показати їм, що не вважає за потрібне одягати мундир на честь людей з такими незначними званнями. Проводячи Дітріха і Вайса в кабінет, заставлений масивними старовинними меблями, весь у важких величезних килимах — вони лежали на підлозі, висіли на стінах, — він познайомив приїжджих з двома офіцерами: зондерфюрером Флінком — лисим, огрядним, із солідним черевцем, і унтерштурмфюрером Рейсом — соромливо усміхненим юнаком, з косими бачками, а також з професором психології Штрумпфелем — літнім чоловіком, який жував велику чорну сигару, у візитці й смугастих штанях, з бридливим набряклим обличчям.
Сам оберштурмбанфюрер Клейн відзначався витонченістю і невимушеністю манер. Обличчя в нього було червоне, ніс з горбочком, сиве хвилясте волосся всупереч армійській моді не пострижене коротко, а спадає кучерями на шию, недбало пов'язану шарфом з яскравого кашеміру. Він курив сигарету в довгому мундштуку з слонової кістки.
У високій, аж до стелі, шафі з вузькими відділеннями зберігалися пластинки. На підставці з червоного дерева стояв патефон з відкинутою кришкою — очевидно, до приходу гостей тут слухали музику.
Скляний столик на коліщатах був заставлений пляшками і бокалами, тарілками з солоним мигдалем і сухариками. Та, очевидно, алкоголем тут не захоплювались: відкорковано було тільки вузьку пляшку рейнського і мінеральну воду.
Перервана розмова відновилася.
Клейн твердив, що Гете — найвидатніший поет усіх часів і народів не тільки тому, що його поезія пройнята глибокою загальнолюдською філософією, але й тому, що вона милозвучна, музикальна, і він завжди чує в ній могутню чарівну симфонію.
Професор зазначив, що достоїнство справжньої поезії не в її милозвучності: насамперед вона повинна підноситись до найвищих вершин думки. І коли б Гете був навіть недорікою, але створив образ Фауста, його велич була б так само безсмертна. І побідкався, що молоді німці, хоч вони й полум'яні націоналісти, недостатньо знають своїх великих класиків. Звернувшись до Рейса, він сказав:
— Пане унтерштурмфюрер, я був би щасливий, коли б ви мені заперечили, нагадавши хоча б кілька рядків з нашого великого поета.
Рейс на мить розгубився, та зразу ж весело і добродушно заявив:
— «Хорст Вессель», будь ласка.
— Ой, яка недосконала ваша освіта! — поблажливо докорив йому Клейн. Він спинив погляд на Вайсі й, певне, щоб ще енергійніше висміяти абверівського єфрейтора, спитав: — Ну, а ви, юначе? Ви, мабуть, теж запропонуєте заспівати «Хорст Вессель»? Це простіше. Навіщо тривожити старого Гете?
Йоганн знизав плечима й відповів з гідністю:
— Якщо дозволите… — і продекламував:
— Браво, — мляво сказав Клейн. — Браво. — І, ніби аплодуючи, склав перед собою долоні.
Флінк похмуро докинув:
— Адмірал Канаріс добирає собі кадри, як римський папа: за принципом ученості і спритності.
Дітріх додав:
— І особистої хоробрості. — Виразно скосив очі на власні груди, прикрашені орденом, кивнув на Вайсову медаль, пояснив: — Єфрейторові Вайсу різнобічні знання не завадили вчинити подвиг на фронті.
— Абверівці на фронті — це новина, — здивувався Флінк.
— Панове! — вигукнув Клейн. — Ми ж зараз відпочиваємо. — Підняв бокал з мінеральною водою. — За моїх дорогих гостей!
До кабінету зайшла фрау Клейн. Золотисте волосся її було хитромудро зачесане, а на обличчі, певне, навічно застигла тріумфуюча усмішка вродливої жінки. Вона подала всім руку, білу, теплу, запашну, в перснях.
І майже ту ж мить вістовий вніс до кабінету немовля в мереживному, із шовковими бантами конверті. Усі почали висловлювати своє захоплення.
Фрау Клейн сказала:
— Це наш подарунок фюрерові. Ми назвали його Адольфом.
Гості вихваляли, сюсюкали, робили пальцями «козу». А коли вістовий одніс немовля, Клейн широко відчинив двостулкові двері в їдальню: