Зелений дім

— Віслючкú, — сказала Боніфація. — Цілий день проходять повз дім, і мені не набридає на них дивитися.

— А що, сестричко, в сельві немає клаповухих? — спитав Хосе. — Завжди думав, що чого вже, але тварин там не бракує.

— Однак віслючків нема, — відповіла Боніфація. — Може, один або два, але ніколи не буває стільки, як тут.

— Ідуть, — повідомив Мавпа, який стояв біля вікна. — Надягни туфлі, сестрице.

Боніфація почала швидко взуватися — ліва туфля не налазила, — от лихо, — підвелася, з острахом підійшла до дверей, — кляті каблуки, — відчинила, і до кімнати ввірвалося розпечене повітря й потоки світла. Хосефіно простягнув їй руку, Літума зачинив двері, в кімнаті знову потемнішало. Потім зняв мундир, — ледве дихаю, хлопці, — й кашкет, — дайте мені щось випити. А тоді впав на стілець і заплющив очі. Боніфація перейшла до сусідньої кімнати, Хосефіно простягнувся на маті поруч з Хосе, — від цієї чортової спеки здуріти можна. Крізь жалюзі пробивалися пасма світла, в якому кружляли пил і комахи, а на вулиці все здавалося мовчазним, безлюдним, немовби сонце своїм пекучим білим промінням розтопило хлопчаків і вуличних собак. Мавпа підступив від вікна й заспівав гімн. Проте друзі підтримали його лише після першої чарки.

— Ми розмовляли з сестрицею про П’юру, — сказав Мавпа. — Найбільше її здивували віслюки.

— І те, що тут стільки піску й так мало дерев, — додала Боніфація. — У нас усе зелене, а тут усе жовте, дуже жарко. Велика різниця.

— Різниця в тому, що П’юра — це місто з будинками, автомобілями та кінотеатрами, — пояснив, позіхаючи, Літума. — А Санта-Марія де Ньєва — це діра з голими чунчами, москітами й дощами, від яких усе гниє, починаючи з людей.