"Грант" викликає Москву
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Грант" викликає Москву». Краткое содержание книги:
Великих втрат зазнали гітлерівці, перш ніж напали на слід підпільників.
В основу повісті В. Ардаматського покладено справжні події періоду Великої Вітчизняної війни.
Шрагін подивився на годинник, зітхнув і ліг на ліжко. Він задрімав хвилин на двадцять і прокинувся з важким болем у голові і огидною слабістю у всьому тілі. Вчора весь день він провів на борту самохідної баржі — від лютого вітру нікуди було сховатись. «Легко й простудитись», — подумав Шрагін, не допускаючи й думки, що він просто надзвичайно втомився…
Розділ 49
Юлю випустили з гестапо. Вона скористалася «поштовою скринькою» Федорчука, і незабаром Григоренко вийняв з неї записку. Юля писала, що їй необхідно терміново зустрітися з Шрагіним. Григоренко трохи не зробив непоправну помилку — він вирішив зайти до Юлі і з’ясувати, навіщо їй потрібна зустріч. Та, на щастя, звернувши на вулицю, де жила Юля, він здалека помітив підозрілого суб’єкта, що стояв у ніші воріт біля аптеки, і повернув назад…
Зустріч з Юлею Шрагін продумував дуже ретельно. СД могла випустити її з тюрми, щоб вистежити її зв’язки. А що коли кати СД зломили Юлю і вона стала їхнім агентом? Проте відмовити їй в зустрічі Шрагін не міг. Він пам’ятав свою першу розмову з нею, коли вона хотіла труїти гітлерівців, пригадав, скільки цінних повідомлень приносила вона йому, а головне, він пам’ятав, як ручився за неї Федорчук. Як за себе!..
Зустріч так організували, що агенти — хай би вони були наймудрішими — не могли простежити до кінця шлях Юлі до Шрагіна. На самому початку дороги вона пройде такими місцями, де спостерігача неминуче виявлять. Але і в цьому випадку зустріч не відмінялась. Навпаки, вона ставала ще необхіднішою: адже якщо Юля не знає, що за нею ходить агент, вона може принести біду і собі, і товаришам. Організація спостерігання за нею свідчила ще й про те, що кати не зуміли домогтися від неї потрібних їм показань. Думку про її зраду Шрагін категорично відкидав, але за законами конспірації повинен був передбачити і це…
Спостереження проводилось. Юля тим часом ввійшла в баню, але потім попрямувала не в роздягальню, а через чорний хід у двір, звідкіля можна було вийти на паралельну вулицю. Там на Юлю вже чекав Димко, який повів її по «ланцюжку» далі — до Шрагіна. Агент СД ходитиме коло бані понад годину і, коли смеркне, почне підозрювати щось недобре. Та тільки після того, як баню зачинять, він піде доповідати начальству, що прогавив об’єкт.
Зустріч відбувалася в будиночку стариків Колесникових, у яких жив Харченко. Самі вони цього вечора пішли в гості до родичів. Охороняли зустріч учасники «ланцюжка» Сергій і Зіна Димко та Єгор Назаров.
Коли Шрагін побачив Юлю, серце у нього стиснулось. Завжди прямо і гордо носивши свою красиву голову, вона тепер стояла перед ним сутула, втиснувши голову в плечі. Від опухлих синяків обличчя було перекошене, як після паралічу. Не було розкішного волосся — його остригли в тюрмі, її великі чорні очі з втомленим болем дивилися на Шрагіна. Може, цілу хвилину вони так мовчки стояли один проти одного, потім Юля ледве чутно сказала:
— Отак, Ігоре Миколайовичу…
Шрагін взяв її за плечі і посадив на лавку. Сам сів перед нею на табурет. Вони були такі схвильовані, що навіть не поздоровкались. Юля оглянула знайому їй кімнату і спитала:
— Як з Пашею Харченком?
— Все гаразд, все гаразд, — поспішно відповів Шрагін. — Юля, що було з вами?
Юля опустила голову і, затиснувши зчіплені руки між колінами, почала розказувати. Але не про себе, про Федорчука. В тюрмі від охоронника нафтобази вона узнала, як Федорчук вийшов з відром з кімнати чергового, щоб принести нафти, і загинув від незрозумілого вибуху.
— Мабуть, запальний шнур згорів до строку, — зробила висновок вона. — Але живим у їхні паскудні руки він не попав… Я тепер ходжу до них, вимагаю, щоб вони віддали Сашине тіло. Хочу поховати його, як людину, щоб могилка була. У нього ж синочки є, може, приїдуть коли-небудь поклонитись…
Вона судорожно зітхнула і, підвівши очі на Шрагіна, ледве чутно спитала:
— Чому так трапилось? Чому? Він же був такий певний, що все закінчиться добре. Ішов на чергування веселий. Сказав: «Над північ поглянь у бік нафтобази, побачиш чудову картину». Я йому ще сказала: «Підожди радіти, як би не заплакати». А він на це: «Тоді передай Ігореві Миколайовичу, щоб він ні про що не тривожився». От я і передаю…
Вона відхилила голову назад до стіни і деякий час дивилась у вічі Шрагіну, губи її почали здригатись, кривитись, вона заплющила очі, переборюючи себе, щоб не заплакати, стулила губи, і, хоч очі були заплющені, та сльози вже хлинули з-під густих вій, потекли по її напухлому обличчю. Шрагін взяв Юлину холодну руку і немов відігрівав її в своїх долонях. І мовчав…