Андрій Лаговський
- Автор: Кримський Агатангел
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Андрій Лаговський». Краткое содержание книги:
Петрова справді була замислилася. Тепер вона звільна сказала:
— Ба ні, я вас уважно слухаю. Та тільки не можу зрозуміти, що таке ви знайшли в тих Шмідтах. Чому не хто інший, а саме ота найтривіальніша сім’я змогла вас так сильно заполонити, що ви ладні все їй прощати?
— Ох, Ганно Володимирівно! Хіба можна когось питати, за що він любить другого? Любить — та й годі!
Се — тому, що ти єсть ти,
Се — тому, що я єсть я — от і вся причина!
— Любити й прощати навіть тоді, коли бачите, що люди чинять одну мерзоту?! Навмисне довідуватися про тую мерзоту... отак, як ви сьогодні вчинили... та й потім казати: «Тепер я тих людей ще більше люблю»! Та як же це зветься?!
— Але ж пам’ятайте, що я цю сім’ю маю за свою рідну!.. Зрозумійте, що Шмідтова сім’я — це для мене рідний батько, рідна мати й рідні брати! Коли в сім’ї батько зробить щось недобре, діти не розлюблять його, а хіба силуватимуться загладити його провину...
— Ні, простіть, Андрію Йвановичу, але тепер я вас не в силі зрозуміти! Позаторік ви ідеалізували були Шмідтів, ви справді нездатні були добачити в них щось погане, ви вірили, що вони найкращі люди на світі, — і тоді для мене було зовсім ясно, чому ви силуєтеся вважати чужую вам сім’ю за рідну. Це було по-дитячому, але в тім була своя добра логіка:
«Люблю тих, кого маю за найкращих людей». Ну, а тепер ви вже сами знаете, що таке тії Шмідти! Та ви навіть були од-звичаїлися од них за цілий рік! Вони були перестали являтися для вас «рідною сім’єю»!.. І знову після того взяти на себе чуже ярмо!.. Робити з чужих, антипатичних людей знов «рідну» сім’ю!.. Загладжувати їхні провини, мов справжній рідний син!.. Ой, це в мою голову не влізає. Хоч би й який вузький був наш світ, та все ж він не тільки, що в вікні. Могли б колись знайтися для вашої безмежної любові кращі люди, ніж Шмідти!.. До того ж ви напевне й сами добре знаєте, що Шмідти зі свого боку зовсім не захотять вважати і вас за свого рідного сина та морально одповідати за ваші вчинки. То як же ви можете терпіти таку нерівність між вами та ними?!
— Я їх люблю, — коротко одказав Лаговський.
— Бачу і жалію! — обурилася художниця.
Антракт скінчивсь і не дав їм довести розмову до краю. Професор слухав концерт уже не так уважно. Деякі худож-ничині слова таки запали йому в душу та й трошки гризли її. Та по концерті він уже більше не побачив Петрової і не довелося поновити розмову.
Він прийшов додому та й першим ділом подивився, скільки в нього є грошей. Було триста карбованців.
Лаговський одклав для себе сто карбованців, а двісті всунув до конверта, щоб Федір одіслав узавтра в Туапсе на ім’я того бідолашного вчителя. До посилки своєї він дописав: «Ці гроші шле невідома вам особа, що про неї ви ніколи не дізнаєтеся». Далі начеркав чималенького листа до кавказького куратора, дуже прохаючи його дати якусь посаду одстав-леному туапсинському вчителеві.
Зробивши це, Лаговський трохи заспокоївсь. Із душі зваливсь якийсь тягар. Йому було легко не за себе, а за генерала Шмідта, і він був радий, що виконав супроти нього свою синовню повинність.
На столі лежав якийсь нерозпечатаний лист з поштовим штемпелем «Конотоп» і з препогано надряпаною адресою. Професор знав, що це пише одна його ніби родичка з Чернігівщини, якої він ніколи і в вічі не бачив. Вона вже була вдавалася до професора один раз, була писала йому, що вона доводиться якоюсь троюрідною небогою покійному його батькові, та й прохала виклопотати стипендії для двох її дітей у Москві. Все те, що вона прохала, Лаговський був вчинив, і оце тепер вона посилала йому свою подяку.
Недбалим поглядом читав Андрій Іванович її раболіп-но-вдячну писульку, аж ось як стій стрепенувсь. Родичка писала: «Моїй ятрівці трапилося недавнечко побувати в Громополі. Вона там бачила вашу маму. Мама казала їй, що од вас дуже давно не має жодної звістки, ба вона навіть і не знає, де ви. Довідавшися, що ви в Москві, вона сказала: «Перешліть йому моє материнське благословення і спитайте, чи не навідався б він колись додому, бо я вже сильно постарілася. Хто його зна, чи довго ще доведеться жити?»