Тринадцята легенда
- Автор: Сеттерфилд Диана
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-343-555-8
- Переводчик: Владимир Горбатько
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Тринадцята легенда». Краткое содержание книги:
Допитливій та кмітливій Марґарет доведеться не лише розгадати загадку «тринадцятої легенди», але й зустрітися зі своєю сестрою-близнючкою… яка померла при народженні.
— А що ви любите читати?
Я не могла як слід відповісти з термометром у роті.
— «Грозовий перевал» — ви його читали?
— У-гу.
— А «Джейн Ейр»?
— У-гу.
— «Розум і почуття»?
— У-гу.
Лікар Кліфтон обернувся і серйозно на мене поглянув.
— І, гадаю, усі ці книжки ви читали не один раз?
Я кивнула, і він насупився.
— Читали і перечитували? І багато разів?
Я знову кивнула, і він насупився ще більше.
— Від самісінького дитинства?
Його питання ошелешили мене, але я, заворожена його серйозним поглядом, кивнула ще раз.
Під насупленими бровами очі його звузилися і перетворилися на щілини. Я уявила собі, як самим лише поглядом лікар Кліфтон може так налякати пацієнта, що той миттєво одужає — аби тільки швидше спекатися свого ескулапа.
Кліфтон нахилився до мене, щоб подивитися на термометр.
Зблизька люди виглядають зовсім по-іншому. Темні брови так і залишаються темними бровами, але тепер ви маєте змогу побачити кожну окрему волосинку, побачити цей рівний шнурочок зблизька. Кілька крайніх волосинок — маленьких, майже непомітних — помандрували до скроні у напрямку верхнього завитка вуха, схожого на хатку равлика. На поверхні шкіри щільними рядами розташувалися тоненькі шпички бороди. А це вже я бачила раніше: ледь вловиме розширення ніздрів і тремтіння у кутиках рота. Я завжди вважала це виявом суворості, ознакою того, що лікар був про мене невисокої думки; але зараз, придивившись із відстані кількох дюймів, я подумала, що це може бути вираз не осуду, а іронії. Невже лікар Кліфтон, подумалося мені, в глибині душі насміхається з мене?
Він витяг термометр з мого рота, склав на грудях руки і виголосив свій діагноз:
— Ви страждаєте на захворювання, яке частіш за все уражає панянок із романтичною уявою. Симптоми такі: часті втрати притомності, змарнілість, брак апетиту і поганий настрій. На певному рівні цю кризу можна пояснити безцільним бродінням під крижаним дощем без належного водонепроникного захисту, але глибша причина, напевне, криється в якійсь емоційній травмі. Однак, на відміну від героїнь ваших улюблених романів, ваш організм не був ослаблений життєвими негараздами, притаманними минулим — жорстокішим — століттям. Ви не страждали на туберкульоз, дитячий поліомієліт та не жили в умовах жахливої антисанітарії. І тому маєте всі шанси вижити.
Лікар Кліфтон поглянув мені просто у вічі, і я не змогла відвести їх, коли він упевнено сказав:
— Ви мало їсте.
— У мене нема апетиту.
— Vapetit vient еn mangeant.
— Апетит приходить під час їжі, — переклала я.
— Саме так. Ваш апетит повернеться. Але ви маєте зустріти його на півдорозі. Ви мусите прагнути, щоб він до вас прийшов.
Тепер настала моя черга супитися.
— Лікування нескладне: їжа, відпочинок, а ще — ось це… — Лікар Кліфтон швидко черконув кілька рядків у своєму блокноті, потім вирвав сторінку і поклав її на столику біля ліжка. — І побачите: по вашій хворобі за кілька днів і слід прохолоне.
Розкривши валізку, він поклав туди ручку і записник. Потім підвівся і, збираючись іти, промовив непевно:
— Власне, я хотів би ще дізнатися про оті ваші сновидіння, але підозрюю, що ви мені про них нічого не розповісте…
Я зміряла його холодним поглядом.
— Ви маєте рацію. Не розповім.
Його обличчя видовжилося.
— Шкода. А я сподівався, що все ж таки розповісте.
У дверях він обернувся, помахав на прощання рукою і вийшов.
Я взяла рецепт. Бадьорими закарлючками там було написано:
Сер Артур Конан Дойл. Пригоди Шерлока Холмса. Тверда палітурка. Уживати по десять сторінок двічі на день до закінчення курсу лікування.
Грудневі дні
Керуючись приписами доктора Кліфтона, я провела два дні у ліжку, добре харчуючись, час від часу відсипляючись і читаючи пригоди Шерлока Холмса. Мушу однак зізнатися, що допустила передозування рецептурних ліків, оскільки замість рекомендованих десяти сторінок ковтала оповідання за оповіданням. Наприкінці другого дня я послала Джудіт до бібліотеки, і та принесла мені звідти ще один томик Конан Дойла. Коли я захворіла, жінка почала ставитися до мене з несподіваною добротою. Її ставлення до мене змінилося — не тому, що їй було мене шкода (хоча їй дійсно було мене шкода), а тому, що присутність Еммеліни в домі перестала бути таємницею, і тепер Джудіт могла дозволити собі керуватися у стосунках зі мною своїми природними симпатіями і не вбиратися щодня у маску холодної стриманості.