Пірат
- Автор: Роббинс Гарольд
- Год: 1999
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Иван Яндола
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Пірат». Краткое содержание книги:
Пірат, безперечно, один з найбільш знаменитих романів Гарольда Роббінса, який вийшов чи не на всіх мовах світу і приніс своєму творцеві гучну славу. Неповторну своєрідність роману надає химерне поєднання авантюрного сюжету і глибокого проникнення в психологію героїв, екзотики Сходу і по-європейськи динамічного розвитку подій, показу всіх потаємних пружин великого бізнесу і пряної еротики.
— Тобі це так не минеться,— сказала Джордана. — Коли твій батько дізнається про це, ти ніде не сховаєшся: ні на землі, ні на небі.
Лейла подивилася на неї зневажливо.
— Мій батько зробить так, як йому накажуть — якщо він хоче будь-кого з вас побачити живим.
Розділ дванадцятий
І об'явився він тільки наступного ранку. Його голос проскрипів по телефону.
— Нам необхідно обговорити важливі справи,— мовив він. — Надто важливі, щоб обговорювати по телефону. Я думаю, що наша зустріч буде взаємовигідною.
— Можливо,— голос Бейдра був холодний.
— Де б це було зручним для вас? — спитав Ясфір.
— Я у себе в кабінеті.
— Я не вважаю, що це добра думка. З усією належною до вас повагою, там дуже багато можливостей бути підслуханим.
— Ми будемо одні.
— Одному Аллаху відомо скільки «жучків» ховаються в стінах будинків,— сказав Ясфір.
— Де ви пропонуєте?
— У взаємоприйнятному місці, можливо, на лавці в парку, що через вулицю, навпроти вашого готелю?
— Коли ви там будете?
— Я можу бути там через п'ятнадцять хвилин.
— Я буду там,— Бейдр поклав слухавку і натиснув кнопку дзвінка на своєму столі. До кабінету зайшов Дік.
— Він хоче зустрітися зі мною в парку через вулицю навпроти готелю. Як ви гадаєте, наш спеціаліст з електроніки зможе звідси записати нашу розмову через телескопічний мікрофон?
— Не знаю, можна спробувати.
— Тоді покличте його сюди. В нашому розпорядженні всього лиш п'ятнадцять хвилин.
Не минуло й десяти хвилин, як чоловік уже був у кабінеті. Бейдр підвів його до вікна і показав на парк через вулицю.
— Ви зможеш дістати нас звідси?
— Можливо,— відповів чоловік. — Це залежить від багатьох речей. Вуличний шум. Рух. Було б добре, якби ви перебували на одному місці.
— Не певен,— відповів Бейдр. — Багато залежить від співрозмовника.
— Я установлю апаратуру. Побачимо, що вийде.
Чоловік працював швидко. Він перевіряв свої підсилювачі, коли в двері просунув голову Дік.
— Вже майже час.
Бейдр збирався з неохотою. Він би краще зачекав ще хвилин з десять, щоб дізнатися, чи спрацьовує електронний підслуховувач, але боявся спізнитися. Через приймальню він пройшов до дверей. Джабір підвівся, щоб іти за ним.
Бейдр зупинив його жестом.
— Чекай тут.
Джабір повернувся на своє місце. Як тільки двері за Бейдром зачинилися, Дік поманив його.
— Твій хазяїн буде в парку через вулицю,— сказав він. — Іди слідом за ним, тільки на далекій відстані і не попадайся на очі. Я боюся за нього.
Джабір кивнув і мовчки вийшов з кабінету. Коли він вийшов з дверей готелю, Бейдр уже переходив вулицю. Джабір зупинився на розі, звідки він міг тримати його в полі зору.
Бейдр перетнув вулицю і зайшов до невеличкого парку. На першій лавці сиділа стара жінка, закутавшись від холодного осіннього вітру, і годувала голубів. Бейдр сів на протилежнім кінці лавки, подалі від старої. Він розглянувся: вліво, вправо, вздовж алеї. Там нікого не було, навіть службовців, які б бігли на роботу навпростець. Він дістав сигарету.
Через п'ятнадцять хвилин він палив уже четверту сигарету і став думати, що Ясфір просто обвів його круг пальця, коли зненацька стара жінка підвелася і пішла геть. Його очі з цікавістю стежили за нею: вона ж, вийшовши з парку, підійшла до краю пішохода і сіла в таксі. Дивно, щоб жінка, одягнена в таке дрантя, могла дозволити собі таксі. Потім у голову вдарила думка. Він зиркнув на ріг лавки, на якому вона сиділа. Там, під залишеним нею пакетом з-під арахісу, лежав аркуш звичайного білого паперу. Його очі пробігли по видрукованому на друкарській машинці посланню:
«Прошу вибачити за те, що не з'явився на зустріч, але нагальна справа змусила мене виїхати за кордон. Та, до речі, наша зустріч була б і зайва, бо наші прохання прості і тому їх можна викласти на цьому аркуші паперу. Мені приємно повідомити, що ваша дружина і діти безпечно досягли свого пункту призначення і почуваються добре. Завтра вранці ви отримаєте стрічку з голосом вашої дружини, що підтвердить цей факт. Для того щоб гарантувати нашу постійну зацікавленість у їхньому добробуті, ви маєте виконати такі прохання:
1. Кожного ранку до 12 години перераховуйте сто тисяч американських доларів на рахунок № АХ 1015 до Страхового банку в Женеві. Це буде нам відшкодування за турботу, яку ми проявляємо до вашої родини, поки вона у нас гостює.