Вибрані твори в двох томах. Том I

— Здорово! — аж головою покрутив Гена від цікавості. — А як же німці на катакомби не напали?

— Куди їм! Що тільки вони не робили, щоб викурити наших партизанів, та — слабо!.. Подивляться, подивляться здалеку, а ближче підійти бояться. Правда, одного разу якось-таки прорвався в катакомби їхній загін, так його там наче корова язиком злизала. Був — і не стало!..

І Сашко голосно засміявся.

— А де ж він дівся? — запитав Гена.

— Знищили наші. А може, заманили в таке місце, звідки ще ніхто живим не виходив. Тут і такі місця є, — пояснив Сашко. — Ти знаєш, які ці катакомби довгі? Мабуть, аж вісімсот кілометрів. Або ще більше.

— А ми там не заблудимось? — з острахом глянув на нього Гена.

— Чого б це ми заблудились? — підкинув голову Сашко. Потім подумав і додав: — У довгі катакомби не підемо. А в коротких я — наче у себе в дворі. Та в нас і часу вже мало лишилося, щоб багато ходити.

— І їсти хочеться, — підказав Гена.

— Мені теж уже хочеться, — признався Сашко, — але раз дали собі слово не їсти, значить, не будемо.

— Я не давав. То — ти.

— Це все одно. Зараз я — командир, а ти мій боєць, і діяти ми повинні заодно.

Ці слова прозвучали для Гени досить переконливо, і він примовк.

Місцевість навколо була похмура. Позаду лишилась Чорна затока. Вода в ній зараз справді була чорною, мабуть, тому, що над нею ще клубочились густі важкі хмари. Зліва й справа лежала руда кам'яниста земля, що де-не-де поросла убогою і теж рудою травою. Часом прошмигне польова миша чи ховрашок. Ховрашки поводились зухвало. Сяде на задні лапки, подивиться-подивиться на хлопців, потім свисне голосно і гулькне в нірку, ніби дражниться.

— Ну, що ж. Бачу я, що не діждемося ми хлопців. Ходімо самі..

— Ходімо, — радо погодився Гена. Йому вже не так цікаво було побачити катакомби, як швидше бути дома.

Вони пішли в напрямку до невисоких голих узгір'їв, які видулися на землі химерними горбами.

— Отам і починаються катакомби, — показав рукою Сашко. Справді, незабаром вони побачили довгастий темний отвір. До нього треба було дертися крутими схилами.

— Втомився я. Мабуть, не долізу… — почав було Гена, але в цю ж мить він зненацька шарпнувся вбік, упав, закричавши щось невиразне, і поповз на чотирьох, оглядаючись назад виряченими від жаху очима.

Сашко спершу нічого не зрозумів. Здивовано глянув на Гену, потім — округ себе, та раптом і сам мимоволі позадкував. Величезна гадюка водила головою туди й сюди за кілька кроків від нього. Її сіре в чорненькій лусці тіло з зигзагоподібною чорною смужечкою вздовж спини майже все лежало на землі, обвивши кілька невеликих камінців, а голова хиталася то вправо, то вліво. Тонкий роздвоєний язичок зникав у гострому відкритому роті і швидко з'являвся знов. Здавалося, ще мить — і гадюка блискавкою майне в повітрі.