Емілі з Місячного Серпа
- Автор: Монтгомери Люси Мод
- Серия: Emily of New Moon #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-395-319-9
- Переводчик: Олег Бурячківський
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Емілі з Місячного Серпа». Краткое содержание книги:
— Тсс… — зашепотіла тітка Лаура, бо ж Емілі саме ввійшла до кімнати.
Емілі сумно посміхнулася: тітці Лаурі не потрібно було шепотіти своє «тсс». Нічого нового про матір Ільзи вона, Емілі, від тіток не дізнається. Хіба що сама відкриє те, чого ніхто не знає. Бо Емілі, як раніше, так і тепер не сумнівалася, що вся правда про долю Беатріси Барнлі, про мотиви її вчинку залишається невідомою. Не раз вона про це розмірковувала, лежачи нічної пори у своєму ліжку, заслухана в шуми та співи Велительки Вітрів. Сон не приходив, Емілі не знала спокою, ламаючи голову над трагічною таємницею, силкуючись розв’язати оту загадку ганьби й скорботи.
Емілі неквапом увійшла до свого покою. Мала намір далі писати оповідання під назвою «Вовкулака з криниці», де відтворювала стару легенду про безталанних братів Лі. Та нині була неуважною. Відтак повернула рукопис до шафи й перечитала листа від Діна Пріста, отриманого саме сьогодні. Лист був, як звичайно, милим, сердечним, мудрим — справляв насолоду. Дін сповіщав, що приїде до Чорноводдя, до своєї сестри, на цілий місяць. Емілі спитала себе, чому ця новина не дуже її схвилювала. Відчувала втому, боліла їй голова. Емілі не пригадувала, щоб їй хоч колись боліла голова. Писати не могла, тому вирішила лягти й «перевтілитись» у леді Тревеніон. Того літа Емілі аж надто часто уявляла себе леді Тревеніон у різноманітних життєвих ситуаціях (вигадувати подібні ситуації Емілі вдавалося, як нікому). Леді Тревеніон була дружиною англійського землевласника, славнозвісною романісткою, а, крім того, членкинею британської Палати Громад, де завжди з’являлася в чорній вельветовій сукні, з діадемою на темному волоссі. Єдина жінка в Палаті, вона — це ж бо діялося ще до виступів суфражисток — мусила терпіти вияви особистої зневаги з боку нешляхетних, не обтяжених рицарськими чеснотами чоловіків, що юрмилися довкола неї в парламенті. Улюбленою сценою нашої мрійниці Емілі була така. Леді Тревеніон підводиться з місця, щоб виголосити свою першу промову. Сенсація, ще й яка! Безчесний промовець, який спровокував леді Тревеніон, тільки-но брав її на глузи як жінку, а вона, велична у своїй чорній вельветовій сукні, з перлиновою діадемою на голові, відповідала серед могильної, вкрай напруженої тиші:
«Не намагатимумсь ані злагіднити, ані заперечувати страхітливого переступу, який поставив мені на карб шановний промовець, а саме — того переступу, що я жінка. Обмежусь лише побажанням, аби на моєму місці стояло якнайбільше жінок розумних, путящих і якнайменше чоловіків, що є невігласами, попри свою мужність і свою досвідченість».
(Тут її мову переривали громоподібні тривалі оплески).
Втім, сьогодні величність уявної сцени якось не проймала Емілі. Дійшовши до речення: «Однак жіночість, панове, не єдина моя провина…» — вона чи не з відразою обірвала потік уявлень і думок, пов’язаних з леді Тревеніон. І знову взялася розмірковувати про матір Ільзи, при чому плутала подробиці ТІЄЇ події з вигаданими деталями свого «Вовкулаки з криниці», воднораз переживаючи неприємні, ба навіть болісні фізичні відчуття.
Очі пекли. Тремтіла від холоду, хоч день був спекотний, справжній липневий день. Вона все ще лежала на ліжку, як увійшла тітка Елізабет — увійшла з запитанням, чому Емілі не пішла на пасовище забирати корів.
— Я… я не знала, що вже так пізно… — відповіла збентежена Емілі. — Мені… голова болить, тітко Елізабет.
Тітка Елізабет відслонила фіранку й придивилася до обличчя небоги. Зауважила нездоровий рум’янець на щічках, помацала пульс, після чого веліла їй залишатися в ліжку, а Перрі негайно відрядила по доктора Барнлі.
— Ймовірно, це кір, — як завжди, шорстко і навпростець мовив доктор Барнлі, оглянувши дівчинку. — Нині в Гусячому Ставі доволі сильна епідемія. Могла вона десь підхопити заразу?
— Діти Джиммі Белла були тут пополудні десять днів тому. Емілі з ними бавилася; вона завжди водиться з людьми, з якими не може мати нічого спільного. Та я нічого не чула про епідемію.
Джиммі Джо Белл, запитаний про хворобу, зізнався, що його «найменший» зліг від кору на другий день після гостини в Місячному Серпі. Жодних сумнівів щодо недуги Емілі не залишалося.
— Таке враження, наче кір злоякісний, — зауважив доктор. — У Гусячому Ставі було чимало смертельних випадків. Але щодо Емілі — гадаю, немає причин для серйозних побоювань. Тільки мусить лежати у ліжку, в теплі, а в покої має бути півтемрява. Ранком зайду її провідати.