Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00247-9
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання». Краткое содержание книги:
В сборник избранных произведений известного американского писателя (род. в 1920 г.) вошли фантастические повести “Марсианские хроники” и “451° по Фаренгейту”, автобиографическая повесть “Вино из одуванчиков” и сюжетно связанный с ней цикл рассказов
Будинок німував.
Монтег сховав книжки на кухні й знову щезнув у провулку. Озирнувшись, побачив: будинок спав, як і досі, темний і спокійний.
Він ішов через місто; в небі, наче клапті подертого паперу, кружляли вертольоти. Монтег зайшов у телефонну кабіну, що самотньо стояла біля якоїсь зачиненої на ніч крамниці, й подав сигнал тривоги. Потім стояв, щулячись від нічного холоду, і чекав, коли вдалині завиють пожежні сирени і “саламандри” з гуркотом помчать палити дім Блека. Сам Блек зараз на роботі, але його дружина, тремтячи від ранішнього повітря, стоятиме й дивитиметься, як палає й завалюється дах її будинку. А поки що вона спокійно спить.
На добраніч, місіс Блек.
- Фабер!
Стук у двері, ще, потім шепіт і чекання. Нарешті, після довгої хвилини, в маленькому будинку Фабера блимнув вогник. Ще хвилина, і задні двері прочинилися.
Вони мовчки дивились один на одного в напівмороці, Фабер і Монтег, наче не вірили власним очам. Потім Фабер поворухнувся, вхопив Монтега, втяг його всередину, посадив на стілець, знову підійшов до дверей і постояв там, прислухаючись. У передранішній тиші вили сирени.
Фабер зачинив двері й повернувся до кімнати.
Монтег сказав:
- Я поводився, наче дурень, з самого початку й до кінця. Мені не можна довго залишатися тут. Я йду Бог зна-куди.
- Принаймні, ви натворили дурниць, намагаючись зробити добре діло, - відповів Фабер. - Я думав, ви померли. Пристрій, який я вам дав...
- Згорів.
- Я чув, як брандмейстер розмовляв з вами, а потім раптом запала тиша. Я мало не пішов розшукувати вас.
- Брандмейстер мертвий. Він побачив кульку, почув ваш голос, хотів вистежити вас. Я вбив його з вогнемета.
Фабер сів і якийсь час мовчав.
- Боже, як усе це могло статися? - заговорив Монтег. - Адже лише вчора все було гаразд, а сьогодні я відчуваю, що гину. Скільки разів людина може гинути і все одно залишатися живою? Мені важко дихати. Бітті мертвий, а колись же він був моїм другом; Міллі покинула мене, а я вважав її своєю дружиною; тепер я нічого не знаю. Мій будинок згорів, у мене немає роботи, я сам мушу втікати... По дорозі сюди я підклав книжки в будинок пожежника. Господи боже мій, скільки я накоїв за один тиждень!
- Ви зробили те, що мали зробити. Так мало статися.
- Мабуть, так воно і є. Хоч у це я вірю, бо більше мені нема в що вірити. Я знав, що так станеться. Я вже давно відчував, як щось у мені закипає, я робив одне, а думав зовсім інше. Боже, це назрівало в мені. Дивно, як воно досі не вихлюпнуло назовні. І ось я тут, щоб зруйнувати й ваше життя. Адже вони можуть прийти сюди!
- Вперше за багато років я відчуваю, що знов живу, - відповів Фабер. - Відчуваю: зроблю те, що слід було б зробити дуже давно. А от страху поки що немає. Може, тому, що нарешті роблю те, що треба. А може, наважившись ризикнути один раз, я вже не хочу здаватися вам боягузом. Певне, мені й надалі доведеться робити ще сміливіші речі, ще більше ризикувати, аби не було вороття назад, аби знову не бути легкодухим. Що ви збираєтесь робити?
- Тікати.
- Ви знаєте, що оголошено війну?
- Чув.
- Господи, як дивно! - вигукнув старий. - Війна здається чимсь далеким через ваші власні турботи.
- Я не мав часу думати про неї. - Монтег витяг з кишені стодоларовий папірець. - Ось, візьміть, хай буде у вас, витрачайте ці гроші, як вважатимете за потрібне, коли я піду.
- Але...
- Може, до обіду мене вже не буде живого; використайте їх для вашої справи.
Фабер кивнув.
- Спробуйте дістатися до річки, якщо зможете; потім ідіть берегом, там є покинута залізнична колія, вона веде з міста в глиб країни, отож тримайтеся її. Тепер шляхи сполучення в основному повітряні, більшість залізниць занедбані, однак ця залишилась, іржавіє потроху. Я чув, нібито в глушині подекуди ще є табори бродяг. Мандрівні табори, як їх називають. Треба тільки відійти далі від міста й добре придивлятися. Кажуть, ніби вздовж залізничної колії до Лос-Анджелеса можна зустріти чимало колишніх вихованців Гарвардського університету. Багатьох із них розшукує поліція, їм не можна жити в містах. Але їм усе-таки пощастило вижити. їх небагато, уряд, очевидно, не вважає їх такими небезпечними, щоб розшукувати за містом. Певний час ви можете переховуватися в них, а потім спробуйте знайти мене в Сент-Луїсі. Я вирушу туди сьогодні о п’ятій годині ранку, автобусом, хочу зустрітися з тим старим друкарем. Боже, і я нарешті почав ворушитися. Ваші гроші підуть на добру справу. Спасибі, Монтег, хай вас береже бог. Може, хочете трохи поспати?