Тиша
- Автор: Хёг Питер
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: "Фоліо"
- ISBN: 978-966-03-5936-9
- Переводчик: В. М. Верховня
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Тиша». Краткое содержание книги:
Каспер Кроне, клоун із світовим ім’ям і шанувальник Баха, відчуває людей як музику, визначаючи мелодію і тональність кожної людини. Одного разу до нього приводять дев’ятирічну дівчинку Клару-Марію, яка ніяк не звучить. Усередині дитини — тиша. Невдовзі з’ясовується, що дівчинку було викрадено. Клара-Марія благає допомогти їй, і Каспер з головою поринає у хитросплетіння інтриг, де все змішалося: діти з паранормальними здібностями, гравці на ринку копенгагенської нерухомості, геодезисти та сейсмологи, циркові акробати, монахині із Східної церкви, гонщики-інваліди — і все це на тлі сучасного Копенгагена, химерного міста-лабіринта.
— За тобою прийшли двоє з Відділу поліції у справах іноземців, — сказала Синя Пані.
Вона поклала скрипку йому на коліна.
— У великих духовних традиціях, — продовжувала вона, — вчитель не має права спонукувати учня до запитань. Навіть у найбільш напружених ситуаціях. Навіть якщо зрозуміло, що іншої нагоди запитати може й не бути.
Голос її був серйозним. Але йому здалося, що насправді вона його трохи піддражнює. Він відчув просто-таки фізичну неприязнь. Ніякого співчуття з її боку!
— Цілком ясно чому, — продовжувала вона. — Учитель не може створити відкритість в учневі. Жодна людина не може змусити іншу відкритися. Ми можемо тільки чекати. І спробувати проникнути всередину, якщо ця відкритість виникне. Правда, схоже на твою професію?
Вона зупинилася. Ні, все-таки він почув її співчуття. Воно не мало меж. Воно охоплювало Баґсверд з усіма прилеглими районами. Вона справді його піддражнювала — тепер він у цьому не сумнівався. І ще в її співчутті звучала нота банальної грубості.
Вона говорила, звертаючись прямо до його думок.
— Деякі світові релігії зайшли надто далеко. Намагаючись відокремити зло від добра. Християнство — не виняток. Це не означає, що не слід проводити межу. Але якщо поділ цей буде надто жорстким, він перестане бути гуманним. Мені завжди дуже подобався Лейбніц. У «Теодіцеї» він говорить, що Бог — усе одно що якась кухарка. Ось вона спекла хліб, постаравшись як могла. У результаті — все має значення. У тому числі й підгоріла скориночка. У якомусь сенсі зло також походить від Бога. Інакше неможливо було б жити на цьому світі. Нам, людям. З усіма нашими недоліками. Я завжди відчувала, що Лейбніц — великий старець. Ми просто ще не встигли його канонізувати. Якби він жив зараз, він цілком підійшов би мені як чоловік.
Каспера пересмикнуло, і він мало не впав зі свого крісла. Нахабство, звісно, не порок. Але хто, крім клоунів, має патент на нахабство? У церкві, в усякому разі, йому місця немає. Церква повинна витримувати певну тональність. Це нам, звичайним смертним, дозволено користуватися дисонансними інтервалами.
Крісло зупинилося біля лавки, вона сіла.
— Одноразове тіло, — продовжувала вона. — Так мати Рабія називала нашу фізичну оболонку. Вона невіддільна від сексуальності. Жодна людина, що все ще зберігає фізичну оболонку, не може бути цілком позбавлена сексуальності. Я б не могла обійтися без чоловіків. Усе ще не можу. І ніколи не зможу.
Вона безтурботно засміялася, як маленька дівчинка. Каспер відчув на устах смак шампанського. Він почув новий звук. Це був глибший рівень довіри. Звук цей ішов з його власної системи.
— Я хочу запитати про одну річ, — сказав він.
Він відкрив футляр і дістав скрипку.
— Мова піде про «Чакону», — пояснив він.
Він настроїв скрипку. Потім розбігся — і стрибнув. У музику. Одночасно він заговорив. Він і співав, і говорив одночасно. Услід за музикою. Неначе його слова були текстами хоралів, на яких Бах вибудував свій твір.
— Вона складається з трьох частин, — говорив він, — це такий триптих, вона тристулкова, як вівтар. Я завжди знав, що в цьому творі заховані дверці на Небеса, він — якась звукова ікона, я це зрозумів відтоді, коли вперше почув його. І я завжди знав, що в ньому йдеться про смерть. Мені тоді було чотирнадцять, це було невдовзі після смерті матері.
Музика забирала всі сили, у «Чаконі» немає жодного такту, який не можна було б назвати «Чоловік або жінка борються зі скрипкою». А проте він почув зосередженість жінки. Зосередженість була безмежною. Вона звертала озеро, і ліс, і небо до того, що діється, — і розчиняла їх у самій собі. Навколишній світ розтав, лишилися тільки він, вона, скрипка і Бах.
— Вона була королевою вільно натягнутого дроту, — продовжував він, — з технічної точки зору, це найважча циркова дисципліна. Уявіть собі: початок сімдесятих, ще немає обов’язкових розпоряджень про страховку, траплялося, що вона виступала і без неї.
Його пальці зарухалися швидше.
— Ре-мінор, — сказав він. — Це про смерть. Бах утратив Марію-Барбару і двох дітей. А він любив її і любив їх. Це написано про смерть. Прислухайтеся до невблаганності, невідворотності долі, адже всі ми помремо. І спробуйте почути, як він отут, у першій частині, змінює регістр, використовує квадрупль для створення ілюзії кількох скрипок, що ведуть діалог одна з одною. Вони створюють те багатоголосся, яке звучить в кожній людині, у всіх нас. Деякі з цих голосів приймуть смерть, інші — ні. А зараз починається довгий пасаж арпеджіо, стрімкий пасаж, відчуття концентрації енергії посилюється за рахунок руху по трьох або чотирьох струнах, ви чуєте? Можна присягнутися, що звучить, щонайменше, три скрипки.