Тиша
- Автор: Хёг Питер
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: "Фоліо"
- ISBN: 978-966-03-5936-9
- Переводчик: В. М. Верховня
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Тиша». Краткое содержание книги:
Каспер Кроне, клоун із світовим ім’ям і шанувальник Баха, відчуває людей як музику, визначаючи мелодію і тональність кожної людини. Одного разу до нього приводять дев’ятирічну дівчинку Клару-Марію, яка ніяк не звучить. Усередині дитини — тиша. Невдовзі з’ясовується, що дівчинку було викрадено. Клара-Марія благає допомогти їй, і Каспер з головою поринає у хитросплетіння інтриг, де все змішалося: діти з паранормальними здібностями, гравці на ринку копенгагенської нерухомості, геодезисти та сейсмологи, циркові акробати, монахині із Східної церкви, гонщики-інваліди — і все це на тлі сучасного Копенгагена, химерного міста-лабіринта.
— Надто великий успіх, — продовжувала вона. — Дуже вже пощастило. Ми запитували прогноз наслідків. Від поліції, Цивільної оборони, від Комісії з розслідування аварій при Раді безпеки дорожнього руху. Попросили їх розрахувати можливу шкоду. На основі матеріалів Каліфорнійського університету, вони займалися землетрусами у великих містах. Вони підрахували: не менше десяти тисяч загиблих. У три рази більше поранених. Пошкодження електромереж на мільярд. Каналізації — на мільярд. На десять мільярдів збитку — в основному пожежі й осування. Перше осідання спричинило ударну хвилю з хвилевим фронтом три метри. Вона змела все з хідників і з проїжджої частини уздовж каналів. Забрала з собою вісімсот шістдесят автомобілів. Шістдесят метрів проїжджої частини моста Кніппельсбро. Пройшла повз вісімсот будинків. У яких було понад тридцять тисяч людей. І ніхто не постраждав. Жодне немовля не потонуло. Жодна машина нікого не зачепила. Жодній старенькій не віддавили мозолі.
Через двері передалась якась вібрація. Великі сили, прагнучі завадити тому, щоб принц отримав принцесу, почали різати.
Стіне взяла зі столу пластикову рамку, за фотографією лежав дитячий малюнок.
— Я отримала його за два дні до перших поштовхів. У листі. Рекомендованому.
Малюнок був розфарбований, ретельно. Каспер побачив замок. З двома вежами. Рибок у фортечному рові. Будинки й автівки. Лицарський замок. Підйомний міст.
— Це новий будинок Міністерства закордонних справ, — пояснила вона.
Тут він побачив усе. Сходинки. Міст. Це був не підйомний міст, що вів у замок. Це був міст Кніппельсбро. Замок не був замком. Це був «Пустельний форт»[81]. Місто не було містом, це була частина міста — Бремерхольм. Вона користувалася чимось як зразком, напевно картою Копенгагена. У правому кутку вона поставила підпис: Клара-Марія. 10 років. І дату. Двадцять четверте вересня. Це було незвичайно. Він бачив тисячі дитячих малюнків. На них міг бути вказаний рік. Але ніколи не було дати.
І точність. Тут була та сама точність, що й при відтворенні клініки Лоне Борфельдт.
— Це карта, — сказала Стіне. — Вона точна. Якщо уважно подивитись. Ось Національний банк. Адміністративний будинок «Світзер» в Нюхауні. Готель «Адмірал». Щогловий кран. Сухі доки.
Вона схилилася до нього.
— Це карта першого осідання, — пояснила вона. — Точна в усіх деталях. І послана вона за сорок вісім годин до того, як це сталося.
Почувся якийсь новий звук — шипіння газу в балонах. Шліфувальна машина тепер склала компанію ацетиленовому пальнику.
— Треба забиратися звідси, — сказала африканка.
Стіне відчинила двері, що вели до наступного приміщення, порожнього, в якому виявилися ще одні двері. Вона відчинила їх — здавалося, що сходи перед ними падають в бездонну пітьму.
Каспер спробував напружитися, прислухатися, але слух його не працював. Він почував себе дитиною — сповитим немовлям. Він звернувся з молитвою до Діви Марії, він поринув у молитву і довірив вирішення практичних питань матері.
Африканка зняла слухавку з телефону, що стояв на столі, і набрала номер. Каспер почув у слухавці голос Франца Фібера.
— А потім заберіть нас на поверхні, — сказала вона.
— Фотографія, — сказав Каспер, — У твоїй шухляді. Цьому немає ніякого природничо-наукового пояснення.
Вона ніколи не переносила того, що у неї вимагають пояснень. Вимагають договорів. Вона ненавиділа все, що, здавалося, загрожує її волі.
— Вона прийшла до мене.
— Куди? — спитав він. — Я — твій двійник, твій вічний партнер — не міг знайти тебе. Як це вдалося десятилітній дівчинці?
Африканка поклала слухавку. Стіне вибралася на сходи.
— Звідси через каналізаційний колектор, — пояснила вона, — і кабелепровід між Хаунеґаде і Хольменом можна потрапити в метро.
Вони знесли його сходами вниз, провезли уздовж підземного каналу, спустили по трапу. Він обіймав жінок. Чудово усвідомлюючи, що те, що відбувається, — черговий вияв екзистенціальної одноманітності. Але від жіночого йде безперервний потік цілющої життєвої енергії. Саме у його нинішньому стані, в період одужання, ця цілюща дія була особливо цінна. Бах учинив би так само.
Вони вийшли в тунель метро. Він був освітлений аварійними лампами, рейки були вкриті водою. Стіне схилилася над його кріслом.
— Ми бачимося востаннє, — сказала вона.
Кінчиками пальців вона провела по його ранах і швах. По спухлих частинах обличчя. Доторк був такий обережний, що не відчувалося ніякого болю. Ще тоді, до її зникнення, коли вона торкалась його, він відчував, що великі вистави — це не вистави на сцені чи на манежі. Великі вистави — це коли кінчики пальців прибирають найтоншу завісу між людьми, відкриваючи всесвіт у всій його гармонії.
81
Так мешканці Копенгагена називають один з будинків на острові Амаґер.