Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-8
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3». Краткое содержание книги:
Не виключено також, що мешканці котрогось виміру здатні виживати у багатьох невідомих і незбагненних областях додаткових або безкінечно помножених вимірів — всередині або поза даним континуумом, і зворотне так само можливе. Це питання доволі дискусійне, хоча можна з цілковитою упевненістю стверджувати, що під час переходу з одного простору до наступного, наділеного більшою кількістю вимірів, зміни у живому організмі не спричинять руйнації біологічної цілісності організму, як ми її розуміємо. Джилмен не міг достатньо чітко обґрунтувати таке припущення, однак певна невизначеність у цьому питанні сповна компенсувалася повним розумінням інших складних проблем. Професорові Апгему особливо сподобалось те, як Джилмен продемонстрував спорідненість вищої математики та деяких постулатів давньої магії, які дійшли до нас крізь безодню часу з доісторичних епох, а можливо, і з часів до появи людини, коли про космос і закони Всесвіту знали набагато більше за нас.
На початку першого квітня Джилмен не на жарт стривожився — лихоманка не відпускала; не меншою мірою його турбували розповіді мешканців будинку про появу у нього симптомів сомнамбулізму. Скидалося, що він підводився вночі з ліжка — сусіда знизу у нічну пору чув над собою рипіння дощок. Той-таки сусіда казав також, що чув серед ночі, як хтось ходить по горішній кімнаті у взутті, однак Джилмен був переконаний, що тут чоловік помиляється, адже своє взуття і одяг він щоранку завжди знаходив там, де залишав перед сном. І справді, в цьому жахливому старому будинку могли з’явитися найрізноманітніші слухові галюцинації — адже хіба сам Джилмен не був переконаний, що навіть серед білого дня чує з чорних порожнин за похиленою стіною і скісною стелею якісь звуки, окрім шарудіння пацюків? Його хворобливо чутливі вуха почали вловлювати ледь чутні відголоски чиїхось кроків у вже давно замурованій частині горища над кімнатою, і часом такі ілюзії здавалися Джилмену напрочуд реальними.
Утім, Джилмен і сам розумів, що став сновидою, бо нічної пори його кімнату двічі знаходили порожньою, хоча увесь одяг і лишався на місці. В цьому його запевнив Френк Елвуд, студент, змушений через бідність мешкати в тому ж таки убогому і непопулярному серед городян будинку. Якось Елвуд працював до пізньої ночі і вирішив попрохати Джилмена допомогти розв’язати диференціальне рівняння, однак виявив, що того немає в кімнаті на горішньому поверсі. З боку Елвуда було неввічливо відчиняти незамкнені двері чужої кімнати, коли після стуку його не запросили увійти, але він конче потребував допомоги і подумав, що господар не образиться, якщо його обережно розбуркати. Не було його вдома й наступного разу, і, дізнавшись про це, Джилмен просто не міг збагнути, де міг вештатись посеред ночі босий і в самій лиш піжамі. Він вирішив в усьому розібратися, якщо нічні ходіння не припиняться, і навіть збирався посипати підлогу в коридорі борошном, аби побачити, куди приведуть його сліди. Вийти він міг тільки через двері, адже зовні під вікном не було жодної опори для ніг.
Десь у середині квітня хворобливо загострений слух Джилмена став потерпати ще й через плаксиві молитви забобонного ремонтника з ткацької фабрики — Джо Мазуревича із кімнати на першому поверсі. Мазуревич розповідав довгі недоладні історії про привид старої Кезаї і маленьку нишпорку з гострими іклами; а ще казав, що ті двоє його переслідували, і лише срібне розп’яття — саме для цього видане отцем Іваніцьким з костьолу святого Станіслава — могло полегшити його страждання. Тепер Джо молився через наближення відьомського шабашу. Ніч напередодні травня має назву Вальпургієвої; саме тої ночі найлихіші сили пекла вештаються по землі, а слуги сатани збираються разом задля виконання нечуваних діянь та обрядів. Цей час завше був найтяжчим для Аркгема, хоча поважні люди з Міскатонік-авеню, Гай-стріт і Солтонстол-стріт і вдавали, що нічого про це не знають. Станеться чимало лиха, і не одна дитина зникне. В таку пору варто просити в Бога милості і читати молитви — Джо знався на тому, бо ще його бабуся на колишній батьківщині чула подібні історії від своєї бабці. Вже три місяці як Кезаї і Бурого Дженкіна не видно ні біля кімнати Джо, ні коло помешкання Пола Чойнського, ні деінде, і це недобре; раз вони нікому не показуються на очі, то либонь, щось уже задумали.