Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-8
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3». Краткое содержание книги:
Сновидіння Джилмена вийшли далеко за межі нормальних, і він здогадувався, що це стало наслідком одночасного і надто глибокого захоплення математикою і фольклором. Він багато роздумував над можливістю існування незвіданих світів, які, згідно з його розрахунками, мали лежати за межами відомого нам тривимірного простору, а ще міркував, чи могла стара Кезая Мейсон — під проводом сил, які можна лишень уявляти, — знайти спосіб потрапити до цих таємних вимірів. Пожовклі від часу сторінки з її свідченнями і заявами обвинувачення містять диявольські припущення щодо існування явищ за межами людського досвіду, а також описи меткої кошлатої істоти — супутника Кезаї, напрочуд реалістичні попри неправдоподібні подробиці.
Ця істота, не більша за великого пацюка, була відома городянам як Бурий Дженкін і, схоже, своїм існуванням завдячувала небувалій масовій галюцинації; так, 1692 року не менше одинадцяти душ засвідчили, що бачили її на власні очі. Були й пізніші чутки, що приголомшували подібністю багатьох деталей. Самовидці твердили, що укрита довгим хутром тваринка, зовні дуже схожа на пацюка, однак мордочка з гострими зубами і борідкою нагадує недобре людське обличчя, а лапи — крихітні ручки. Це створіння буцімто виконує обов’язки посередника між старою Кезаєю і дияволом; відьма його вигодувала власною кров’ю — воно смоктало її, як те роблять вампіри. Голос істоти нагадував неприємний писк, але при цьому вона могла говорити всіма відомими мовами. Жодна з потвор, що приходили до Джилмена у сновидіння зі сторінок стародавніх хронік і розповідей сучасників, не була настільки осоружна, не викликала й дещиці тієї паніки, як сновигання в його розбурханій уяві цієї бридкої звірини.
У снах Джилмену здебільшого ввижалося, що він занурюється в якусь незмірну безодню, наповнену дивними присмерковими барвами і напрочуд безладними звуками. Джилмен не міг осягнути матеріальних і гравітаційних властивостей тої безодні та її впливу на його свідомість. Він не ішов, не видирався нагору, не летів, не плив і не повз, утім, завжди відчував уві сні, що якимось чином рухається — частково з власної волі, частково несамохіть. Джилмен не здатний був напевне сказати, що з ним відбувалося, бо через спотворення перспективи не міг бачити рук, ніг або тіла, але при цьому відчував, що відбуваються певні фізичні трансформації, наче пропорції його тіла спотворені, як у кривому дзеркалі, хоча він і зберігав карикатурну подібність до справжнього себе.
Безодні уві сні не були порожніми, їх сповнювали маси якоїсь речовини незвичайної форми і неприродного забарвлення; деякі з них були органічної природи, інші — неорганічної. Декілька таких органічних об’єктів викликали неясні спогади — Джилмен дратувався, але що саме вони нагадують, не міг з упевненістю сказати. У пізніших снах він почав поділяти органічні об’єкти на категорії, вони відрізнялися реакціями та схемою поведінки. Серед цих категорій одна, як йому здалося, вирізнялася більш усвідомленими і логічними рухами, ніж представники інших видів.
Усі категорії — органічні та неорганічні — жодним чином неможливо було описати чи зрозуміти. Джилмен часом порівнював неорганічні маси з призмами, лабіринтами, нагромадженнями кубів і площин, а також із циклопічними спорудами; що ж до органічних об’єктів, то вони вражали його подібністю до скупчення бульбашок, восьминогів, мокриць, оживлених індуських ідолів і дивних, по-зміїному рухливих арабесок. У всьому, що він бачив, чаїлася неясна загроза і жах, і щойно з рухів котрогось із органічних об’єктів ставало зрозуміло, що Джилмена помітили, як той негайно прокидався від нападу панічного страху. Про рухи органічних тіл Джилмен міг сказати не більше, ніж про свої. З часом він спостеріг ще одну загадку — здатність деяких об’єктів несподівано з’являтися нізвідки і так само несподівано зникати. Безодню наповнювала мішанина звуків — вищання і ревіння, висота, тембр і ритм яких не піддавалися жодному аналізу, однак здавалося, що вони якось узгоджуються в часі з малопомітними візуальними змінами, яких зазнають як органічні, так і неорганічні об’єкти. Джилмен з неослабним страхом очікував, що постійна какофонія у своїх безперервних модуляціях сягне такого рівня інтенсивності, що її неможливо буде витримати.