Пригоди Олівера Твіста
- Автор: Диккенс Чарльз
- Серия: Вершини світового письменства #60
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: М. Пінчевський
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Пригоди Олівера Твіста». Краткое содержание книги:
Щаслива розв'язка — Олівера рятує «ідеальний джентльмен», містер Браунлоу, — розкриває оптимістичну впевненість письменника в торжестві людяності над злом і несправедливістю.
З вигляду Гаррі Мейлі видно було, що на язиці в нього крутиться фраза, яка б добряче шпигнула лікаря, але він сказав лише: «Час покаже» — і перевів мову на інше. Незабаром до ґанку під'їхала поштова карета, Джайлз зайшов по речі, й добряга лікар вибіг слідом за ним — доглянути, щоб їх було повантажено як слід.
— Олівере, я хочу сказати тобі дещо, — стиха мовив Гаррі Мейлі й поманив його до вікна.
Олівер підійшов, дивуючись з вигляду містера Мейлі — сумного й. водночас якогось збуджено піднесеного.
— Ти вже навчився добре писати? — спитав Гаррі, кладучи руку йому на плече.
— Та начебто, сер, — відповів Олівер.
— Я їду, можливо, надовго. І хочу, щоб ти мені писав — ну, скажімо, раз на два тижні, кожного другого понеділка, на головний поштамт у Лондоні. Обіцяєш?
— Авжеж, сер! З охотою! — захоплено вигукнув Олівер.
— Я хочу знати, що… що поробляють моя мати й міс Мейлі, — пояснив Гаррі. — А ще пиши мені про те, як ви гуляєте, про що розмовляєте й чи вона… тобто я хотів сказати, чи вони здорові й щасливі. Зрозумів?
— Ну, звісно, зрозумів, сер! — відповів Олівер.
— Тільки їм ти краще нічого не кажи, — квапливо додав Гаррі. — Бо мати ще, чого доброго, надумав писати мені частіше, а нащо їй зайвий клопіт. Нехай це буде нашою з тобою таємницею. І дивися ж, пиши мені про все-все! Я покладаюся на тебе!
Олівер, якого таке важливе й почесне доручення відразу піднесло у власних очах, урочисто пообіцяв зберігати таємницю й надсилати найдокладніші повідомлення. Прощаючись з хлопчиком, містер Мейлі пообіцяв завжди бути його другом і заступником.
Лікар уже сидів у кареті, а Джайлз, якого вирішили залишити при жінках, притримував рукою відчинені дверцята екіпажа. Служниці теж вийшли в садок проводити гостей. Гаррі кинув швидкий погляд на ґратчасте вікно і вскочив до карети.
— Поганяй! — гукнув він. — Жени чвалом що є духу! Сьогодні моя душа прагне стрімкого лету.
— Гей, ви! — квапливо опустивши переднє віконце, крикнув лікар форейторові. — Моя душа не прагне стрімкого лету. Чуєте?
Зацокотіли копита, задеренчали шибки, карета з гуркотом від'їхала, і ще довго по тому, як шум той завмер у далині, видно було, як вона мчить звивистим шляхом, здіймаючи хмару куряви, то зникаючи з очей за будинками та поворотами, то знову з'являючись у полі зору. Коли ж розтанула й сама хмарка куряви, слуги й Олівер повернулися до будиночка.
Але одна з тих, що спостерігали від'їзд, ще довго не зводила очей з того місця, де зникла карета: за білою фіранкою, яка сховала її від Гаррі, коли він глянув на віконце, сиділа Роза.
— Здається, він веселий і щасливий, — мовила вона нарешті. — А я боялася за нього. Що ж, я помилилась — і тим краще, я дуже рада..
Сльози течуть і з радості, і з горя, але ті сльози, що струменіли по Розиних щоках, коли вона сиділа біля вікна, задумливо дивлячись на далекий обрій, свідчили, здавалося, не так про радість, як про горе.
Розділ XXXVII,
в якому читач помітить суперечності, досить характерні для подружнього життя
Містер Бамбл сидів у вітальні робітного дому, втупившись важким поглядом у непривітний камін, за ґратками якого цієї літньої пори не танцювало веселе полум'я; холодні й блискучі, вони відбивали тільки розсіяне, бліде проміння сонця. Час від часу він зводив похмурі очі до паперової мухоловки під стелею, і щоразу, коли в її барвистій сітці починала битися легковажна комаха, містер Бамбл голосно зітхав і на його обличчя набігала ще темніша тінь. Містер Бамбл перебував у глибокій задумі, і, можливо, ці приречені комахи нагадували йому якусь прикру подію його власного життя.
Але не тільки пригнічений вигляд містера Бамбла міг збудити жалість у серці стороннього спостерігача. Чимало інших зовнішніх ознак свідчило про неабиякі зміни в його житті. Куди поділися обшитий галуном сюртук і трикутний капелюх? Хоч нижня половина його тіла була і тепер убрана у формені бриджі, але то були не ті бриджі. Хоч на ньому був сюртук з широкими фалдами, тільки фалдами цими він скидався на той колишній сюртук, а більше нічим. Що ж до славетного трикутного капелюха, то він поступився місцем звичайнісінькому круглому. Містер Бамбл більше не був парафіяльним бідлом. Є посади, які, на додачу до істотніших вигід, з ними пов'язаних, набувають особливої солідності й ваги завдяки сюртукам та жилетам, що ці посади позначають.