Етюди про звичаї
- Автор: де Бальзак Оноре
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: "Фоліо"
- ISBN: 966-03-3705-1
- Переводчик: Ірина Сидоренко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Етюди про звичаї». Краткое содержание книги:
Читачі мають щасливу нагоду ознайомитись з найвідомішими творами геніального французького письменника XIX ст., який був не тільки тонким психологом, незрівняним побутоописувачем, але й одним з найоригінальніших мислителів своєї доби.
Б'яншон зацмокав, немов підганяючи коня.
— Справжній тобі герцог і пер, — сказала пані Воке.
— Ви йдете завойовувати? — зауважила мадмуазель Мішоно.
— Кукуріку! — вигукнув художник.
— Передайте привіт вашій шановній дружині, — сказав службовець музею.
— А хіба в пана де Растіньяка є дружина? — спитав Пуаре.
— Чудо, а не дружина: у воді не тоне, пофарбування гарантоване, ціна від двадцяти п'яти до сорока, картатий малюнок за останньою модою, добре миється, чудово носиться, напівшерстяна-напівбавовняна, лікує від зубного болю та інших хвороб. Схвалено Королівською медичною академією. Найкращий засіб для дітей. Ще краще діє проти головного болю, нетравлення та інших хвороб шлунка, очей і вух! — прокричав Вотрен скоромовкою і комічним тоном ярмаркового шарлатана. — «Та скільки ж за це чудо? — спитаєте ви мене, панове. — Два су?» Ні. Даром. Це залишки від поставок Великому Моголу, якими зацікавились усі європейські володарі, в тому числі великий герцог Баденський! Вхід просто! По дорозі зайдіть до каси! Гей, музико, шквар! Бум-тра-ля-ля, тра-ля-ля, бум-бум! Гей, кларнете, не збивайся, — гукав він хрипким голосом. — Я тобі дам по пальцях.
— Боже мій, який приємний чоловік, — сказала пані Воке, звертаючись до пані Кутюр. — З ним ніколи не буває нудно.
Серед жартів і реготу, які зчинилися після цієї комічної промови, Ежен перехопив крадькома кинутий погляд мадмуазель Тайфер, що схилилась до пані Кутюр і щось їй нашіптувала на вухо.
— Кабріолет подано, — сповістила Сільвія.
— Де ж це він обідає? — спитав Б'яншон.
— У баронеси де Нусінген, дочки пана Горіо, — пояснив студент.
Усі глянули на колишнього вермішельника, що заздрісно дивився на Ежена.
На вулиці Сен-Лазар Растіньяк під'їхав до будинку звичайного стилю, з тонкими колонами й простенькими портиками — до одного з тих будинків, що їх у Парижі звуть «дуже милі»; це був типовий будинок банкіра, з пишними прикрасами, з алебастровою ліпниною та мармуровими мозаїчними площадками сходів. Пані де Нусінген прийняла його в маленькій вітальні, що своїм італійським малюванням і меблями нагадувала стиль кафе. Баронеса була сумна. Вона силкувалася приховати свій настрій, і це зворушило Ежена тим більше, що в її зусиллях не було нічого штучного. Він сподівався потішити жінку своїми відвідинами, а вона була в розпачі. Таке розчарування вразило його самолюбство. Пожартувавши з її заклопотаності, Ежен попросив уже серйозно:
— Я маю дуже мало прав на ваше довір'я, пані, але я покладаюсь на вашу щирість: якщо я вам заважаю, скажіть мені про це відверто.
— Побудьте зі мною, — сказала вона. — Якщо ви підете, я зостануся сама. Пан де Нусінген не обідає вдома, а мені б не хотілося бути самій, мені треба розважитись.
— Та що з вами?
— Вам я про це сказала б тільки останньому, — скрикнула вона.
— Мені хочеться знати. Очевидно, я теж причетний до вашої таємниці.
— Може, й так. Та ні, це сімейні незлагоди, які мають бути поховані в глибині мого серця. Хіба я вам не казала позавчора, що я дуже нещаслива. Золоті ланцюги — найважчі.
Коли жінка каже юнакові, що вона нещаслива, а юнак розумний, гарно вбраний і має в кишені півтори тисячі франків, то він мусить подумати саме те, що спало на думку Еженові, і поводитиметься як фат.
— Чого ж вам ще може хотітися? — спитав він. — Ви вродливі, молоді, вас кохають, ви багаті.
— Не будемо говорити про мене, — сказала вона, похмуро похитавши головою. — Ми пообідаємо вдвох, потім поїдемо слухати найпрекраснішу музику. Як вам подобається мій туалет? — спитала вона, підводячись і показуючи свою білу кашемірову сукню з перським візерунком, надзвичайно розкішну й вишукану.
— Я хотів би, щоб ви були для мене всім, — сказав Ежен. — Ви чарівні.
— Це було б невеселе надбання, — мовила вона з гіркою посмішкою. — Ніщо тут не свідчить про горе, а проте, всупереч зовнішньому гараздові, я в розпачі. Через ці прикрощі я не можу спати і скоро споганію.
— О, це неможливо! — запротестував студент. — Але дозвольте запитати, що то за страждання, яких не може вгамувати навіть віддана любов?