Зоряний лицар
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0459-8
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Зоряний лицар». Краткое содержание книги:
Таємничий Зоряний лицар вимагає повернути старий борг… Задля цього наслідному принцу Глібу доведеться пройти нелегкий шлях поневірянь і, витримавши чимало випробувань, пізнати справжнє кохання. Та чи дійсно його кохана — та, за кого себе видає?
Лише коли вона вийшла, притискаючи до себе магічний кристал, відмітний знак чарівника, Азар усе зрозумів. Він почував, що увесь світ зрадив його. Наставники лише робили вигляд, що намагаються навчити його всім премудростям майстерності, а самі потайки підшукали йому заміну. Чому ж це сталося саме тепер, коли до нього повернувся амулет і він знайшов надію! Азар згадав, як радів верховний чарівник, побачивши в нього талісман. Чому ж сьогодні він був разом з усіма?
Зненацька в хлопчика майнув здогад, що камінь зовсім не чарівний. Можливо, Агриппа глузував з його наївності? В ньому скипіла лють на наставників, що зрадили, і на суперницю. Ця брехуха віддала йому якийсь нікчемний камінець, змусивши повірити, що це і є заповітний талісман. Вона позбавила його майбутнього. Азар уже не пам’ятав, що зовсім недавно ладен був зректися звання чарівника. Він ненавидів цю дівчину і всім серцем бажав поквитатися з нею.
Кімнатка, що її цього разу приготували для Марики, була значно скромнішою. Убого оздоблена, вона нагадувала келію. Тверде ліжко, накрите тонкою бавовняною ковдрою, стіл, книжкова полиця й стілець — оце й весь нехитрий скарб. Натомість за вікном зеленіли апельсини і посипані яскраво-червоними квітами дерева граната, а за ними вигравало сяйвом море. Для Марики це було найкращим багатством. За той короткий час, що вона провела в палаці герцогині Агнеси, дівчинка так і не встигла звикнути до розкошів.
Все своє недовге життя Марика кочувала з місця на місце. Навіть у палаці прийманої матері вона почувалася як у неволі, тому її вабили нові мандри, але тепер їй не хотілося нікуди їхати. Дівчинка бачила лише дещицю тутешньої краси, але вже усім серцем почувала, що належить цьому острову, так само, як острів належить їй. Марика була щасливою, що їй дозволили тут залишитися, наче нарешті знайшла свою справжню домівку.
Єдиним, що затьмарювало її настрій, були думки про Гліба й герцогиню Агнесу Якби можна було передати звісточку, що вона жива й здорова. Вона була впевнена, що Гліб зрадіє за неї і не стане сильно тужити від розлуки, адже в кожного свій шлях.
Раптом у двері постукали. На порозі стояв Азар.
— Я чув, ти передумала повертатися й залишаєшся на острові?
— Де правда. Я буду навчатися, як ти. Зосим обіцяв показати мені, як робити, щоб їжа з’являлася просто з повітря, — похвалилася Марика й раптом засмутилася: — Шкода, що я не можу розповісти про це Глібові й мамі Агнесі. От би вони здивувалися!
— Це неважко зробити, якщо в тебе є магічна куля, — ніби ненароком мовив Азар.
— У мене вона є! — скрикнула дівчинка і квапливо додала: — Тільки про це нікому. Мені не веліли про це говорити.
— Не хвилюйся. Ніхто не довідається, — пообіцяв хлопчик.
Марика дістала з полиці коробку і дбайливо витягла звідтіля кришталеву кулю.
Азара обпекла заздрість, ніби його стьобнули батогом. Дотепер він думав, що мати магічний кристал може тільки дорослий досвідчений чарівник, але не дівчисько, котре навіть не володіє азами чаклунства й вважає появу їжі з повітря найбільшим досягненням магії. У кожного чарівника був свій магічний кристал, і ніхто інший не міг доторкатися до нього. Цей кристал повинен був належати йому, обранцеві, але ця приблудна злодійка вкрала його.
— Що треба робити? — запитала Марика, не помітивши жадібного блиску в очах Азара.
— Дивися на кристал і думай про тих, кого хочеш побачити, — ледве впоравшись із почуттями, що нахлинули, мовив Азар.
У світі, де правлять чарівники й закони магії часом сильніші від фізичних законів, час тече по-іншому. Кожний, хто переступив цю межу, перестає існувати для смертних, хоча продовжує жити своїм життям. Мариці здавалося, що минуло багато днів відтоді, як вона врятувалася з вогню, насправді петля часу замкнула, і в кришталевій кулі вона побачила початок фатального дня після пожежі.
Полум’я бушувало до світанку. Тільки коли обвалився дах і не залишилося жодної надії, Гліб затих і перестав рватися у вогонь. У пригніченому, забрудненому сажею юнакові важко було впізнати осяйного принца. Поступово люди розійшлися. Їм було нестерпно соромно дивитися в очі один одному. А Гліб усе стояв, дивлячись, як на попелищі вмирають останні відблиски вогню і як попіл вкриває руїни сивиною.