Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
— Ти зустрічався з Морзаном, Джоуде, адже так?
— Мою зустріч із ним важко назвати дружніми посиденьками, але я все ж таки його бачив.
— І який він був?
— Як людина? Мені важко сказати, хоч я й чув безліч розповідей про його злодіяння. Щоразу, коли я та Бром траплялися йому на шляху, він намагався нас убити, точніше кажучи, спочатку довго катувати, а вже потім убити. Сам розумієш, у нас не було жодних підстав плекати до нього дружніх почуттів. — Ерагон так уважно слухав Джоуда, що навіть не відреагував на його жарт, тому Джоуд усівся зручніше й повів далі: — Морзан був неперевершеним воїном, і ми згаяли чимало часу, тікаючи від нього та від його дракона. До речі, можеш мені повірити: коли за тобою женеться розлючений дракон, то це не так уже й весело…
— А як він виглядав?
— Схоже, він тебе чимось дуже зацікавив.
Ерагон розгублено закліпав очима, проте швидко знайшов, що відповісти:
— Авжеж, зацікавив. Адже він останній із клятвопорушників, а Бром був тим, хто його вбив. До того ж, Морзанів син став моїм смертельним ворогом.
— Дай мені трішки подумати… — мовив Джоуд. — Він був високий, у нього були широкі плечі, чорне волосся, схоже на перо ворона, а ще він мав очі різного кольору. Одне — блакитне, а інше — чорне. Бороди в нього не було, а ще йому бракувало кінчика пальця, але я геть на пам'ятаю, якого саме. Його врода була вражаюча. А коли він починав говорити, то ставав іще більш привабливий. Проте в голосі вчувалася вся його гордість і жорстокість. Морзан завжди тримав свої обладунки в бездоганному стані, начищеними до блиску — байдуже, була це кольчуга чи нагрудні пластини. Здавалось, він геть не переймався тим, що через це його можуть помітити вороги. І мені здається, він справді цього не боявся. Морзан мав іще одну особливість — коли він сміявся, його обличчя набувало такого виразу, ніби йому було дуже боляче.
— А як щодо його супутниці, жінки на ім'я Селена? Ти також її зустрічав?
Джоуд посміхнувся:
— Якби я з нею зустрівся, то зараз уже напевно б не сидів поруч із тобою. Морзан був безстрашним воїном, великим чарівником і зрадником, проте ця жінка вселяла в людей не менший жах, аніж він сам. Вона виконувала його найогидніші, найпотаємніші й найскладніші завдання, за які ніхто не наважувався взятись. Ця жінка була його Чорною Рукою, і її поява завжди означала неминучу смерть, катування, зраду або ж іще якісь жахіття.
Коли Ерагон почув, як Джоуд говорить про його матір, йому стало геть зле.
— Вона була нещадною й ніколи не знала ані жалю, ані співчуття. Подейкують, що коли Селена попрохала Морзана, щоб той узяв її на службу, то він улаштував їй випробування: спочатку він навчив її вимовляти прадавньою мовою слово «зцілися», аби вона стала чарівницею й воїном, а потім поставив проти неї дванадцять найкращих воїнів.
— І як же вона їх перемогла?
— Вона позбавила їх страху, ненависті й усіх почуттів, які змушують людей убивати. А потім, доки вони стояли й посміхалися одне одному, ніби пришелепкуваті вівці, поперерізала їм горлянки… Тобі зле, Ерагоне? Ти такий блідий, наче мрець…
— Та ні ж бо, зі мною все гаразд. А що ти ще пам'ятаєш?
Джоуд замислено постукав пальцями по ручці кухля.
— Узагалі, я дуже мало знаю про Селену. Вона завжди була загадкою, і ніхто, крім самого Морзана, не знав її справжнього імені. Воно стало відоме лиш за кілька місяців до його смерті. Для всіх людей вона була Чорною Рукою. До речі, загін, що носить це ім'я, існує ще й досі. Це купка вивідачів, убивць і чарівників, які виконують найпідліші накази Галбаторікса. Гадаю, таким чином він намагається зберегти про неї пам'ять. Серед варденів її справжнє ім'я знало всього кілька людей, та й то — більшість із них уже давно зогнили в землі. Наскільки мені відомо, саме Бром розгадав її таємницю. Перш ніж я вирушив до варденів, щоб розповісти їм про потаємний хід до замку Ілірея, який ельфи збудували тисячу років тому і який захопив Галбаторікс, звівши чорну фортецю, котра зараз височить над Урубейном, Бром дуже довго нишпорив маєтком Морзана, сподіваючись знайти бодай одне з його слабких місць… Наскільки я знаю, йому пощастило дослідити маєток Морзана, перевдягнувшись в одного з його слуг. Саме тоді він і дізнався про те, що цей негідник зробив із Селеною. Одначе ми так і не довідались, чому вона завжди залишалася з Морзаном. Може, вона кохала його. Та в будь-якому разі, Селена зберігала йому вірність аж до самісінької смерті. Невдовзі потому, як Бром убив Морзана, до варденів дійшла чутка, ніби вона померла від якоїсь тяжкої недуги. Але мені здається, що вона, як приручений сокіл, так любила свого хазяїна, що просто не змогла жити без нього.