Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
Обличчя Джоуда спохмурніло, і він важко зітхнув.
— Але якщо ти цього не хочеш, то можу й не розповідати.
Джоуд заперечно похитав головою:
— Хочу. Просто це для мене — велика несподіванка.
Джоуд не прохав Гелену вийти, тож Ерагон якусь мить вагався, чи починати йому свою розповідь, чи ні. Проте врешті-решт вирішив, що й Гелена, і будь-хто інший має право почути його історію, адже в цьому не було нічого поганого. Отож юнак став без поспіху переповідати ті пригоди, які сталися з ним і Бромом після того, як вони залишили господу Джоуда. Він докладно розповів про їхню сутичку з ургалами, про те, як вони шукали разаків у Драс-Леоні, про те, як ті влаштували їм засідку за межами міста й врешті-решт убили Брома…
Коли він розповідав про останні години свого вчителя, його душили сльози. Якоїсь миті Вершникові забракло слів, щоб змалювати запах смерті, який він відчував у сухому повітрі, й Бромову могилу з піщаника, яку Сапфіра обернула на діамантову.
— Якби я володів тоді знаннями, якими володію зараз, — зітхнув Ерагон, — я б зміг його врятувати… — не в змозі завершити фразу, юнак ковтнув сльози, хутенько витер очі й сьорбнув чаю, хоч і ловив себе на думці, що залюбки б випив зараз чогось міцнішого.
Джоуд скрушно зітхнув:
— Таким був кінець Брома. І хоч ми всі дуже сумуємо за ним, я більше ніж певен, що якби в нього була можливість обрати собі смерть, він помер би саме так, служачи варденам і захищаючи останнього Вершника дракона.
— А ти знав, що він теж був Вершником? — поцікавився Ерагон.
Джоуд ствердно кивнув:
— Вардени розповіли мені про це ще до того, як ми з ним зустрілися.
— А я думала, він належав до тих людей, які не любили про себе розповідати, — сказала Гелена.
Обоє чоловіків сумно посміхнулися.
— Саме таким він і був, — мовив Джоуд. — Правду кажучи, я був просто ошелешений, коли побачив його разом із тобою в нас на порозі. Бром завжди все вирішував сам. Ми стали близькими друзями, коли мандрували разом. І я ще й досі не можу збагнути, чому він дозволив мені повірити в те, що був мертвий упродовж… дай-но я подумаю… цілих шістнадцяти, а то й сімнадцяти років? Надто довго… До того ж, коли Бром убив Морзана в Джиліді й приніс яйце Сапфіри до варденів, вони геть нічого мені не сказали, і я продовжував вважати його небіжчиком. Уяви собі, я майже два десятки років гадав, що найважливіша пригода мого життя завершилась нічим і що ми втратили будь-які надії на те, що в нас колись буде Вершник дракона, який переможе Галбаторікса. Ти навіть уявити не можеш, як ця думка весь час мене пригнічувала.
Джоуд потер рукою лоба.
— І коли я відчинив двері й зрозумів, хто переді мною стоїть, то спершу подумав, що по мене прийшли привиди минулого. А потім Бром пояснив мені, що весь час переховувався, щоб дочекатись тієї миті, коли з'явиться новий Вершник дракона й він зможе його тренувати. Правда, це пояснення здалося мені звичайнісінькою відмовкою. Тож я ще й досі до кінця не розумію, чому він зник із життя всіх, кого знав і любив? Чого він боявся? Що він захищав?
Провівши пальцем по ручці кухля, Джоуд на хвильку замовк, а потім знову продовжив:
— Я не можу сказати напевно, та мені здається, що, б'ючись із Морзаном у Джиліді, Бром дізнався про щось надзвичайно важливе… Таке важливе, що це знання змусило його облишити все, чим він займався у Своєму житті. Ясна річ, це тільки здогад, але мені ще й досі цікаво, чому він не поділився своїм знанням ані зі мною, а ні з жодною іншою живою душею. Розлука тривала стільки років… І, побачивши Брома знову, я так сподівався іще бодай раз вирушити разом із ним у якусь мандрівку… Проте в долі були інші наміри. Розумієш, я втратив його вдруге за якихось кілька тижнів після того, як дізнався, що він живий. — Пройшовши повз Ерагона, Гелена спинилася біля Джоуда й поклала руку йому на плече. Той посміхнувся й притулився щокою до її тонкого зап'ястка. — Я радий, що ви із Сапфірою спорудили Бромові таку могилу, якій позаздрив би сам король гномів. Він заслуговував на це… і навіть більше. Адже він стільки зробив для Алагезії. Проте… Варто буде людям знайти його могилу, як вони розіб'ють її на безліч дрібних діамантів.
— Вони дуже про це пошкодують, — буркнув Ерагон, вирішивши, що при першій-ліпшій нагоді повернеться до Бромової могили й накладе на неї захисні закляття, які б уберегли її від мародерів. — До того ж, швидше за все, вони будуть надто поглинені збиранням золотих лілей, щоб потурбувати Брома.
— Що-що?
— Та так, нічого… Дурниці.
Чоловіки продовжили пити чай, а Гелена мовчки їла печиво. Урешті-решт незручну мовчанку порушив Ерагон: