![Вогонь для Вогнедана [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогонь для Вогнедана [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогонь для Вогнедана [uk]». Краткое содержание книги:
Про те, що дух дійсно не вмирає, оповідається в романі «Вогонь для Вогнедана» Правитель Вогнедан, нащадок прибульців — дивних загинув у боротьбі з завойовниками. Але його невпокорений дух втілився в його нащадка, княжича Чорногори, однієї з найвіддаленіших південних провінцій Великої та Могутньої Імперії Півночі. Страшні спогади з минулого життя загартовують волю молодого шляхтича і підказують йому можливість врятувати свій народ з пазурів Імперії…
Потім потрібно було ще покуштувати овочеве рагу, опісля Ласуня дістала великий шматок пирога… І напій полився до філіжаночки, чорний, наче дьоготь. Дивний запах, а ще дивніший смак.
— Це кава з Архіпелагу, — підказує Дана, — вона добре сили відновлює… А ось фрукти… а ось, дивись, теплична полуниця… З вершками… Їж, не соромся…
Ласуня дивиться на виголоднілого гостя і лише головою хитає… Ой, чудного якого-то родича привели двійнята… Страшний, як чорт у баклазі… Але дивну кров не заховаєш — он які очі… І поводження, наче в знатного ельфа. На обличчі он аж вилиці виступили, а їсть поволі, за кожну страву дякуючи. Ну, то вже хазяйське діло, з ким родичатися, але їй, Ласуні, хлопчина до вподоби… А як оцінив пиріг… Сказав, що почуває себе вітром, котрий куштує хмаринку… Такий, мовляв, пиріг пухкий та легкий.
Від їжі Ружена розморило вкрай… Не допомогла і ота кава, котра, нібито, мала відновити сили. Вогнедан, помітивши, що він засинає, взяв його за руку, допоміг вийти з-за столу.
— Ходімо, Воїславе… Ходімо, брате…
«Я не Воїслав», — хоче сказати Ружен. Та вже йдуть вони переходами, минають віталеньку, кабінетик, завалений книгами… Малювання на стіні — стара Боговлада в буянні садів.
Спочивальня… Ружен сідає на краєчок ложа, вже майже нічого не тямлячи. І валиться набік, поринаючи все глибше і глибше…
«Я — Місяць в глибинах вод…»
Справжній Місяць заглядає у вікно… Поруч з вікном — напіврозхилені двері. Звідти линуть пахощі саду. Він, Ружен, лежить ницьма на ложі. Напівроздягнений… Зранена спина змазана бальзамом. Його прикрито м'яким вовняним коцем. Поруч спить хтось іще… Вогнедан… Оце тобі… Заснути в господаря на ліжку, та так, що, певне, й добудитися не змогли. Ружен уявив, як він спав, наче колода, а тут, напевне був і лікар, і челядинці… Хтось же його та уклав… От сором… Посміховисько…
— Соколе, — говорить крізь сон Вогнедан, — друже Сокіл…
Кого кличе несподіваний друг?… Чого він взявся опікуватися ним, Руженом?… Рідня… Яка вони рідня? По некровній тітці, та й то невідомо, чи визнано її шлюб з Воїном Ведангським… Може вони і не вінчалися за моанським звичаєм. Дядько Воїн, судячи з оповідей Купави, був затятим язичником і менш за все піклувався за мейдистські заборони.
А Вогнедан стогне уві сні, перекочує по подушці головою… Які страшні сни можуть снитися цьому молодому вельможі? А мечник з нього добрий. Видно тільки, що спочатку його навчали володіти шаблею, а тоді вже ельберійським мечем.
Ружен обережно торкає юнака за плече і відсувається трохи не перелякано. Бо рвонувся Вогнедан, скидаючи його руку, а обличчя викривила зненависть. Різко сів на ложі… Провів рукою по волоссю…
— О, — промовив стиха, — хвала Богам, я вдома… Я розбудив тебе, Ружене?
— Я не спав, — озивається Ружен, — а тобі снилося щось недобре…
— Приснилося, — мовив Вогнедан, — наче я все ще в школі чоррів, а наглядач Паскуда перевіряє, аби ми спали як належить. На правому боці, обличчям до стіни. Він провинного за плече брав і говорив, єхидно так: «П'ять різок у шостак»
— Я зустрічав Зореслава Лемпарта, — говорить Ружен, — він згадував за тебе…
— Зорик живий? — скидається радісно Вогнедан, — у мене за нього аж душа болить… Оте його опришкування…
— Він хоче, — говорить Ружен, — стати до тебе на службу. Разом з опришками.
— Знайдемо місце і йому і опришкам, — всміхається юнак. Встає з ложа… накидає халат. Підходить до розхилених дверей. Стає в них, наче малювання в рамі.
— Знаєш, Воїславе…
— Я не Воїслав… Це мого діда звали Воїславом…
— Ти віриш в перевтілення душ, Ружене?
— Як кожен вірний Богам…
- І чув за Останнього Повелителя?
— Я читав Безіменний Сувій.
— Я є отим Вогнеданом. А ти — Воїслав Ведангський… В тому житті ти був сином князя Вартислава, «Тіні Повелителя»… І моїм побратимом. Я пам'ятаю минуле життя… Я пам’ятаю дубовий гай потойбіччя. Я знав, що ти підеш за мною на наступне втілення… Я шукав тебе… Я побивався, що не залишилось Драконів… У…у тебе є вуйна на ім’я Півонія. Вона нині живе на острові Сіллон. І має сина Кречета…Маленького сина… Я думав, що тобі хоч так вдалося наздогнати мене… Але, лише коли глянув тобі в очі, то зрозумів, що це ти — Воїслав. Я пізнав тебе, побратиме. Не покидай мене!
— Пане Вогнедане, — говорить Ружен становчо, — я ціную ваше до себе добре ставлення… Але…