Вогонь для Вогнедана [uk]

Ружен знає про це. Він читав Безіменний Сувій. То ти сумуєш за Палацом Повелителів, юний Парде? І говориш це першому стрічному волоцюзі з очима Ведангів? Ти так дорого цінуєш кров Драконів? Не вірить Ружен… Не може вірити… Але вже пробиваються ростки приязні з випаленої землі його душі.

У замковому дворі — нікогісінько. Навіть вартові гридні причаїлися десь у затінку. Побачивши княжичів, виструнчилися. Дана, сміючись, махає рукою — вільно, мовляв.

— Обід уже був, — мовить тим часом Вогнедан, — до вечері далеко. Ти не проти поїсти на кухні?

— Вдома, — пирхає Ружен, — я тільки там і їв…Аби не сидіти за одним столом з управителем — моанцем.

— У нас в замку, — сміється Дана, — немає моанців… Хоча є один лоянець… А ось і він…

Назустріч Дані мчить семирічний хлопчик зі скісними оченятами. На ньому кунтушик пажа з довгими рукавчатами, що метляються ззаду.

— Ясна панно! — вигукує, - я чекаю на ваші накази!

— Все гаразд, Терночку! — говорить Дана, — ми з братом впоралися самі.

— Ага, — з цікавістю поглядає на Ружена хлоп’я з чужинецьким личком, — то що мені робити?

— Біжи на кухню, і попрохай, щоб знайшли щось попоїсти, — знаходиться Дана, — хай буде!

— Хай! — відповідає хлопець і зникає з очей, наче блискавка.

— Це, — пояснює Дана, — син нашого напівкровного стрия Білозіра Лелега.

— Лелега? — перепитує Ружен.

— Так. Пан Ольг — батько Білозіра, а мати стрия була моанкою. А це дитя стрий привіз з далекої мандрівки. Його мама, між іншим, була лоянською принцесою!

Дана явно пишається своїм незвичайним пажем. І Вогнедан усміхається лагідно. Ось і бокові дверцята, з яких линуть смачні запахи… Терночок уже там. Під його керівництвом чорноброва повнуля у білій хустині щось розігріває на плиті.

- І вічно, — бурчить вона, — молоді Парди не обідають вчасно. Все носяться й носяться… А то приведуть цілу ватагу… І не до обіду, будьте певні, а після обіду…

— Шановна добродійко Ласуня! — урочисто проголошує Вогнедан, — наше каяття безмірне, а сором неміряний… А щодо совісті — то вона заснула, не витримавши втоми… І сьогодні ми привели не ватагу, а тільки одного родича.

— О, — оглядається буркотуха, — вельможне панство вже тут… Ні, щоби запросити гостя до їдальні, вони його на кухню притягли. А гість — то шляхтич, аж з двома мечами. І ще й який-то родич.

— Наш родич, — всміхається Вогнедан, — не дійде до їдальні… Бо голодний… Ти з самого Ведангу пішки йшов, Ружене?

— А так, — говорить Ружен, падаючи на лаву під стіною. Просто перед ним стіл, на якому починають з’являтися мисочки і полумиски. В одній парує юшка. Ружен поважно бере ложку, аби не думали, що він не вміє себе стримувати, і повагом сьорбає юшку, що пахне рибою. Тоді вибирає шматочок рибки і так само, повагом, їсть.