Нарис загальної історії

Третє обмеження змушує дієвців дотримуватися трьох виключних стратегічних напрямків. За одним із них, кожна політія повинна зав’язувати з іншими гнучкі й перемінливі союзи, аби ніколи не опинитися в становищі того, хто програв. Союзи мусять здійснювати раціональний розрахунок співвідношення сил і ставити собі виключною задачею досягнення рівноваги цією спільнотою. Взаємні симпатії, культурна близькість, схожість релігійних чи ідеологічних уподобань, навіть узи спорідненості треба виключати з такого розрахунку — не тому, що їх не можна дотримуватися, а через свою трансполітійну неістотність. Другий стратегічний напрямок вимагає від кожної політії означування себе для самої себе, щоб максимально збільшити можливості захисту. Означення може набувати найрізноманітніших аспектів. Це може бути ототожнення з територією, яку легко обороняти, або на яку важко нападати та яку ще важче окупувати та контролювати. Турбота про захист може також виражатися в досить урізноманітненій економіці, щоб унеможливити загрозу блокади. Якщо територія — це архіпелаг чи острів, принципом означення політії може бути зосередження на пануванні над морями, щоб запобігти вторгненню чи облозі, маючи при цьому незначну економічну перевагу в тому, що є можливість відстежувати порівняльні витрати та зосереджуватися на найвигіднішій економічній діяльності. Останній із зазначених стратегічних напрямків полягає в тому, щоб намагатися гарантувати здобутки за допомогою договорів, які сторони мають визнати та дотримуватися. Ця стратегія відображає раціональність олігополярної гри, заснованої на рівновазі та врівноваженні залежно від співвідношення сил, яке невідоме нікому та проявляється тільки через їхнє зіткнення. Кожна політія, основне завданням якої — не програти, справедливо вважає, що баланс, досягнутий у результаті конфронтації, найкращий або найменш поганий для неї. Кожна зацікавлена у визнанні результату рештою і може розраховувати на низьку вартість коаліцій, аби запобігти махінаціям чи покарати тих, хто до них вдається. Звичайно, баланс із часом змінюється, тож, здобуте періодично ставлять під сумнів і в той чи той спосіб переглядають. Із укладанням договорів ми спостерігаємо стихійне вироблення трансполітійного права — дедалі жорсткішого комплексу норм, призначених для мирного розв’язання максимальної кількості конфліктів і для максимального спирання такого розв’язання на справедливість і на те, що вже належить кожній політії.