Карнавал у Марокко
- Автор: Пашек Мирко
- Год: 1976
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Дмитро Андрухів
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Карнавал у Марокко». Краткое содержание книги:
В погоні за наживою сюди припливав усякий набрід колонізаторського світу — темні ділки, шахраї, авантюристи, з яких брали приклад і місцеві любителі легкого заробітку.
Саме з такими людьми доля зводить героя. Автор не показує інших людей Марокко, які боролися за те, щоб чесно і вільно жити в своїй країні. Ота попадає немов у величезний карнавал, учасники якого прикриваються різними масками. Йому нелегко розібратися в цьому маскараді, а ще важче — звикнути до нього і примиритися з ним.
Неначе мильні бульбашки, лопаються райдужні надії, лишається тільки похмурий світ, у якому єдиним ясним променем стає щира дружба і незрадливе кохання доброї арабської дівчини. Нерівна боротьба героя за право на чесне життя закінчується трагічно.
— Охоче, — посміхнувся пан Лукас і щось забелькотів.
Ота, нічого не розуміючи, подивився на нього.
— Повторіть, будь ласка, пане Лукас, — зажадав комісар.
Пан Лукас знову щось забелькотів. Ота збентежено озирнувся.
— Що це за гра? — вигукнув він.
— Це не гра, — відповів комісар. — Пан Лукас корінний грек, — адже так, мосьє Лукас? — і виявив бажання перевірити вас, чи ви хоч трохи розумієте по-грецькому. У нас є серйозна підозра, що ваш закордонний паспорт фальшивий. Далі, будь ласка, мосьє Лукас.
Пан Лукас забелькотів утретє.
— Я ждав його! — вигукнув Ота. — Він запросив мене сюди, і я приїхав!
— Годі, — спокійно урвав Оту комісар і глянув на гіпсову Маріанну. — Він правильно перекладає, мосьє Лукас?
Пан Лукас похитав головою.
— Ні. Мені дуже жаль, але…
— Це обман! — вигукнув Ота у відчаї. — Все це підлий обман!
— Цс! — пан Лукас підняв палець і сказав щось по-грецькому.
— Ні, я не мовчатиму! Це ви мене сюди покликали! Ви знаєте, як усе було насправді! Я прийшов до вас…
— Замовкніть! — Комісар грюкнув кулаком по столу. — Отже, цей чоловік не грек, мосьє Лукас?
Пан Лукас знизав плечима:
— Він зовсім не розуміє по-грецькому.
— Виходить, паспорт його фальшивий?
Пан Лукас погладив свої руки:
— Вибачте, але висновки я полишаю зробити вам.
— Що ви на це скажете? — звернувся комісар до Оти.
— Тільки одне, — витиснув він із себе. — Я справді не грек. Цей паспорт фальшивий, і його мені дав Сі Омар.
— Маєте свідків?
— О боже, хіба в таких випадках беруть свідків?!
— Гм. — Комісар устав і вклонився в бік Маріанни. — Дякую, мосьє Лукас. Ви зробили нам велику послугу. Більше я вас не затримуватиму.
— Я справді поспішаю, — кивнув головою пан Лукас.
— Стійте! — вигукнув Ота і рвонувся до нього, але його схопили двоє жандармів.
— До побачення, — квапливо вклонився пан Лукас. І пішов до дверей. Порівнявшися з Отою, легенько закліпав очима.
— Тварюка! Cochon! — вилаявся Ота.
— Прошу без образ! Тихо! — гримнув комісар. — Тримайте його! А тепер підсумуємо: ви особа, яка контрабандно торгує дурманним зіллям і, скориставшися фальшивими документами, втерлася в довір'я до Сі Омара Тазі. Ваше справжнє ім'я мене поки що не цікавить. Ми до нього ще повернемось. А зараз мова йде про важливіші речі: де ви взяли гашиш і кому його везете? Будете говорити чи ні?
— Буду, — важко відповів Ота. — Я вже вам сказав, що взяв гашиш на фабриці Сі Омара. І мав передати його панові Лукасу. Це його я ждав у кав'ярні… — Він помітив у комісарових очах недовірливий блиск. — Ви мені не вірите?!
— Ну що ви! Ми почули од вас щиру правду! І навіть не одну, а дві, — посміхнувся комісар. — Пана Лукаса ви справді ждали, він сам це нам підтвердив. Ви запропонували йому гашиш, отож він домовився з вами про зустріч і повідомив нас. Це одна правда. А тепер друга. У Сі Омара справді були великі запаси гашишу, але тільки в вашій кімнаті. Ви заховали його в матраці — щонайменше двадцять кілограмів — вам на ньому, певно, було твердо спати, га? Більш ніде нічого ми не знайшли, хоч скрізь ретельно обшукали, можете мені повірити. Ну, що ви на це скажете?
В Оти все попливло перед очима. Це було жахливо. Він важко звів дух.
— Ну то що, скажете нарешті, від кого у вас цей товар? Ота мовчав. Це було гірше, ніж жахливо. Це була катастрофа.
— Як знаєте, — посміхнувся комісар. — Ідіть і поміркуйте. Але якщо ви сподіваєтесь, що я не витягну з вас правду, то ви небачений оптиміст!
Оту повели до дверей. Муха злетіла з гіпсової кокарди на голові в Маріанни, задзижчала, кружляючи над Отою, і сіла йому на обличчя. Він труснув головою, і з очей у нього закапали сльози. Муха полетіла геть, немовби злякалася, що намочить у сльозах свої крильця.
Ота сидів у камері й почував себе слабим та безпорадним, як дитина. Довкола нього плавали в сльозах стіни розпливчасті, наче темні вікна, по яких стікали краплі дощу; що крапля, то сльоза.
«Лукас мене зрадив. Лукас нікчема. Лукас урятував Сі Омара, а мене втопив.
А я міг це передбачити! Коли тобі пропонують дівчат — вибирай, міняй, наче це німі істоти, — то така людина непорядна. Я навіть не здогадувався, що він грек… А втім, як я міг про це здогадатися?..»
Ота сидів, і його нещасна, дурна голова плакала. Йому принесли юшку і хліб. Він з'їв усе, щоб не підупали сили, бо вони, можливо, ще будуть йому потрібні. Принаймні духовні… Він трохи підбадьорився й міг тепер поміркувати.
«Як же все це, власне, сталося? Мабуть, Лукас попередив по телефону Сі Омара, той навантажив готовий товар, матеріал і вивіз кудись на склад; те, що віз Мустафа, була, певно, тільки частина, а решту, міг забрати вантажний автомобіль самого Лукаса. Через те вранці там була така тиша — машина не працювала. А я, дурень, навіть не зайшов до майстерні!.. Втім, коли б і зайшов, то що це дало б? Мені сказали б, що кінчився матеріал, і тепер вивозять готову продукцію. Придумали б що завгодно, сказали б те, що їм звелів говорити Сі Омар. Місцеві нічого не знають, ні про що не дбають, для них головне — мати добру роботу в Сі Омара, каїдового сина й великого пана… Так, вони все вивезли, а мені напхали в постіль чверть центнера цього паскудства… хоча це, мабуть, зробив сам Сі Омар; можливо, він нікуди й не поїхав, а ждав десь поблизу, коли я піду…