Коли сонце було богом
- Автор: Косидовский Зенон
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: О. Федосенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Коли сонце було богом». Краткое содержание книги:
Повість написана на рівні найкращих науково-художніх творів.
Вільні колись члени родів перетворилися на безземельних селян і з часом, попадаючи в дедалі більшу економічну залежність од можновладців та жерців, стали майже рабами. Поряд з цими людьми тут були й справжні раби — ряди їх безперервно поповнювалися воєнними бранцями і виходцями з селянських родин, яких збіднілі батьки ще в дитинстві продавали в рабство.
Отже, індіанське суспільство розпадалося на багатих і широкі маси бідноти, на поміщицьку аристократію та жерців і на селян та ремісників. Між цими двома головними частинами суспільства була не тільки майнова відмінність — вони відрізнялися навіть у звичаях: аристократія, наприклад, носила зовсім інше вбрання, ніж селяни та ремісники.
В той час, коли представники панівних верств потопали в розкошах і багатстві, народ тяжко працював, щоб мати шматок хліба. Конквістадори часто писали в своїх щоденниках, що поряд з пишними палацами густо тулилися нужденні мазанки з глини і пальмового листя, в яких жила більшість індіанців. У Чолулі і Теночтітлані увагу Кортеса привернули юрби старців, які настирливо жебрали серед перехожих. З індіанських історичних хронік ми знаємо, що бідні батьки, доведені до краю злиднів, продавали своїх дітей не тільки в рабство, а й храмам на криваві жертви. Деякі подружжя навіть народжували дітей для того, щоб потім продати їх на ритуальний заріз.
З другого боку певне уявлення про багатство вельмож дає хоча б той факт, що тільки в місті Тескоко було триста палаців з тесаного каменю, оточених парканами й садами, прикрашених клумбами квітів і водограями. Кімнати в них було оздоблено багатими барельєфами, коштовними тканинами і виробами з щирого золота.
Королів ацтеків вшановували, як богів. Коли помер король Тескоко, на вогнищі разом з його трупом спалили двісті рабів і рабинь. Прах цього короля поклали в золоту урну, інкрустовану коштовними каменями, й помістили в храмі бога війни.
Монтесума вступив на трон 1502 року і одразу ж повівся надто деспотично. Вважаючи себе за рівню богам, він ставився до підлеглих гордовито й зухвало. Заслужених ветеранів багатьох воєн, яких його батько нагородив посадами при дворі, новий король вигнав з палацу тільки тому, що вони походили з черні, а не з аристократичних родів. Придворні мусили падати ниць перед королем і могли звернутися до нього лише через секретаря. Народ був незадоволений величезним збільшенням податків. У країні раз у раз вибухали навіть бунти, і королівські солдати жорстоко придушували їх.
Кошти від податків ішли значною мірою на утримання двору. А двір цей був чималий: сотні чиновників, придворних і челяді, а головне — кількасот наложниць, які жили в окремому крилі палацу.
Монтесума дуже любив розкішне вбрання. Він переодягався чотири рази на день і ніколи вдруге не надівав того самого вбрання, хоч, виготовляючи його, індіанські вмільці-ремісники працювали по кілька місяців.
Перед обідом у кімнату вносили сотні тарілей з найрізноманітнішими вишуканими стравами. Монтесума вибирав собі те, чого йому в цю мить хотілося, а решту виносили для придворних. То були страви з дичини і свійської птиці, з риби, яку спеціальні бігуни приносили від Атлантичного океану, з різноманітних овочів.
Прислуговували Монтесумі придворні та вродливі жінки. Володар сідав на подушках біля низенького, різьбленого столика, затулений позолоченою ширмою. Тарелі з тонкої кераміки або золота можна було подавати тільки один раз, потім їх віддавали придворним, їдальню освітлювали скіпкою з пахучого смолистого дерева. Під час їди король попивав шоколад, заправлений ваніллю та іншими прянощами.
По обіді Монтесума мив руки в срібній чаші, запалював люльку й дивився виступи блазнів, карликів, еквілібристів, фокусників і танцівниць. Потім ішов у свою спальню й кілька годин відпочивав.
Небувалу розкіш, у якій жила аристократія і яка виникла з експлуатації трудящих мас, можна було підтримувати тільки за допомогою сили. Щоб захистити себе від повстань робочого люду, аристократичні сім’ї жили в окремих кварталах міста, за фортечною стіною. Окрім палаців, там були головні осередки релігійного культу. Велика піраміда бога війни в Теночтітлані, як ми вже знаємо, була оточена могутнім муром з вежами; на майдані біля неї завжди стояв напоготові загін з кількох сотень воїнів.
Знаючи ці факти, нам легше зрозуміти дивну, на перший погляд, байдужість індіанського народу до провокаційних заходів конквістадорів. Навіть, ув’язнення Монтесуми не вивело індіанців з апатії, і якби не кривава різня Альварадо, то, можливо, до повстання і не дійшло б.