Безмірна залежність

Та я ні про що не шкодувала. Було чудово. Тому й не хотілося втрачати. Але це був вибір Іллі, і я повинна була його поважати. Шкода, що він був занадто слабкий, щоб бути щирим. Не тільки зі мною, а й з Оленою, сестрою, батьками, друзями і, напевно, багатьма іншими дівчатами. На якомусь відрізку життя він втратив себе, збився зі шляху. Я дуже хотіла допомогти йому відшукати цей шлях, але він не захотів. Люди не змінюються. Так само, як не змінююся і я.

А як же кохання? Що буде в моєму житті далі? Може, це я винна, що обираю не тих чоловіків? Може, я нікого більше не зможу полюбити? А раптом взаємного кохання не існує? Я не знаю відповідей на ці запитання.

Через півроку розлуки в моєму житті вже все було добре. Я згадувала про Іллю з посмішкою, пробачила його. Стосунків я не хотіла, мені важливо було тепер приділити увагу собі і своїм мріям, справжнім бажанням і потребам. Я повинна була навчитися любити і поважати насамперед себе, щоб більше ніхто не зміг посміятися наді мною, принизити, розтоптати.

Те, що сталося, це, по суті, дрібниця. Просто стосунки, які закінчилися. Урок, який я засвоїла. З ким не буває. Згодом до мене повернувся оптимізм, а ще образ того самого чоловіка, з яким би я хотіла бути. У нього не було імені, віку, зовнішності, але він часто мені снився і дарував відчуття тепла. Саме тепла. Коли я думала про нього, все ставало на свої місця. Це було відчуття спокою, умиротворення, усвідомлення того, що все добре. Це було те, чого Ілля не зміг мені дати…

Усе в житті має значення. Зустріч з Іллею мені подарувала новий досвід в чуттєвій сфері, зробила сильнішою. А ще я побувала в Німеччині, вивчила німецьку, зрозуміла, що мене влаштовує в стосунках, а що ні. Я позбулася безлічі комплексів, Ілля навчив мене простіше ставитися до життя.

Хто знає, може, Іллі я подарувала кохання, яке він ніколи до цього не зустрічав? Може, я освітлила його одноманітне життя хоч на ці кілька місяців, що ми були разом? Адже що у нього є, крім маленької кімнатки в чужій країні, інтернету і рідкісних зустрічей з сестрою і друзями, вдвічі молодшими за нього? Якщо я зробила його хоч трохи щасливішим, то це прекрасно.

Можливо, ця зустріч була потрібна йому більше, аніж мені. А може, він і так щасливіший за всіх і пізнав сутність життя на відміну від нас? Хто знає. У будь-якому випадку, життя все розставить по своїх місцях. Моя ж мета — зберегти той світ і те добро, які є в моїй душі. Адже люди не змінюються, і я не змінюся також. Тільки кохати я навчилася ще краще, глибше, чистіше. Моє кохання безкорисливе і не вимагає нічого натомість, адже воно і так зі мною. Тут. В моєму серці.